1

В 3-тю неділю після Пасхи Господньої, Свята Православна Церква вшановує пам’ять святих Жон-мироносиць: Марії Магдалини, Марії Клеопової, Соломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших; праведних Йосифа Аримафейського і Никодима.

Цього дня митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф, настоятель ВеликогоМанявськогоХресто-Воздвиженськогочоловічого монастиря,на запрошення протоієрея ІоанаПетріва, очолив недільне Богослужіння в Соборі святих Жон Мироносиць міста Болехова.

За Літургією, владиці-митрополиту співслужив канцлер Єпархії, протоієрей Василій Бурак, благочинний Болехівського деканату та настоятель собору протоієрей Іоан Петрів, а також запрошене духовенство з різних єпархій УПЦ ПЦУ.

На закінчення літургії Владика Іоасаф звернувся з повчальним словом до громади храму в якому докладно розкрив Євангельське читання, закликав вірних наслідувати духовний подвиг та мужність святих жон-мироносиць, а також привітав віруючих з храмовим празником та з 110-літтям з дня освячення Собору.

Його Високопреосвященство також привітав отця-настоятеля з п’ятдесятилітнім ювілеєм та побажав міцного здоров’я, духовної кріпості та Божого благословення на ниві священичого служіння.

Свята Церква у своєму богослужінні в 3-ю неділю по Пасці пропонує нам перенестися подумки від Голгофи до гробу Христового та Його славного Воскресіння, звістку про яке удостоїлися першими прийняти жінки-мироносиці. Їхній приклад показує, як багато тепла, співчуття і любові Господь вклав у душу жінки, яка, завдяки цьому, здатна на великі справи любові та самопожертви, якщо буде жити в Христі і з Христом, як заповідає апостол, “в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу…” (1Пет. 3:4).

Жінки-мироносиці стали для нас також справжнім прикладом любові. Вони поспішають ранесенько до гробу, не сподіваючись від Христа жодного чуда, жодного слова, жодної потіхи. Вони ідуть, шукаючи Мертвого, а знаходять Живого. Ідуть з плачем, а знаходять радість, більшу за будь-яку радість. Ідуть, несучи в руках миро, а знаходять невимовний мир серця. Ідуть, щоб виявити любов, а самі отримують любов. Ідуть, щоб побачивши порожній гріб, увірувати в Живого. Любов мироносиць булла настільки великою, що вони радо готові були служити Мертвому, Який уже наче не міг їм воздати нічого. “Чого шукаєте Живого між мертвими?” (Лк. 24:5) – запитує жінок осяйний ангел. Жінки шукали насправді Померлого і Похованого, не здогадуючись, що Він Живий. Ми ж, знаючи, що Він Живий, шукаємо Його в житті наче Мертвого, наче Того, Хто лежить у гробі і ніяким чином не входить у наше життя.

Віддаємо Христові певну частину нашого недільного часу, наче почесті Померлому. А насправді Він Живий і перебуває серед нас, потребує всього нашого часу, всього нашого служіння, всього нашого життя, щоб стати нам радістю і спасінням.

Розробка сайту - LETDA
При використання інформації з сайту в друкованих та електронних ЗМI посилання на сайт “Православ’я на Прикарпатті” обов`язкове.
© pravoslavie.if.ua