Божественна літургія у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

Сьогодні, у тринадцяту неділю після Пʼятдесятниці, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії.

Другу, соборну літургію, очолив протоієрей Іван Телятинський. Отцю-настоятелю співслужили: протоієрей Любомир Куцак, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк, який прочитав Євангеліє дня, і диякон Олег Луцан, який прочитав Апостола дня. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.

Під час Богослужіння лунали особливі молитовні прохання за захисників і захисниць України, за владу та побожний народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Батьківщини та мирних жителів; віряни вознесли спільні молитви до Спасителя за мир в Україні.

Проповідь перед Причастям вірних виголосив отець Роман, а вкінці Богослужіння до парафіян собору з повчальним словом звернувся настоятель отець Іван, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.

Виноградник із сьогоднішнього недільного Євангелія ставить перед усіма нами вибір, якими ж ми будемо робітниками, кожен біля своєї лози, біля свого життя. Господар виноградника насадив його, обгородив, приготував усе необхідне та віддав виноградарям, очікуючи від них плоду. Але ті, кому було довірено виноградник, з часом почали сприймати його як власний. І саме тут ця притча перестає бути лише розповіддю про інших людей, бо в цьому винограднику кожен із нас може побачити себе.

Господь посилав пророків до Свого народу, та їх не прийняли як посланців Господаря виноградника. Прийшов Син, і Його також убили зі страху, що втратять не своє. Страх виявився сильнішим за правду. Вони захотіли залишити виноградник собі, забувши, що сам виноградник їм ніколи не належав.

Людина, засліплена страхом у власному житті, дуже часто не усвідомлює, що цей виноградник, у якому вже були різні робітники та Сам Син Господаря, розпочинається саме з кожного з нас особисто. Кожен із нас є тим робітником, який має доглядати за тим, що йому довірено, і водночас кожен має свою лозу, за яку несе відповідальність.

Слова про Камінь, який занедбали будівничі, звучать як вершина цієї притчі. Христос, Якого відкинули та розіп’яли, став Наріжним Каменем Церкви. Те, що люди вважали непотрібним, стало основою. Те, що здавалося поразкою, стало початком спасіння. І те, що людина може відкинути через свій страх, у Божому задумі стає тим, без чого вже неможливо побудувати справжнє життя.