Перший апостол-мученик, перший канонізований апостол. Єдиний з апостолів, смерть якого описана в Новому Завіті.
Яків Зеведеєв разом із своїм братом Іоаном та апостолами Петром та Андрієм належить до перших покликаних Ісусом Христом (Мф. 4:21, Лк. 5:10). Цих чотирьох апостолів виділено у Новому Завіті серед кола апостолів, оскільки вони беруть участь у найважливіших подіях життя Ісуса. Син простого рибалки з Галілеї разом зі своїм молодшим братом Іоаном покинув родину, рідні краї та звичну роботу та поспішив слідом за Вчителем нести Слово Боже та Світло Віри серед людства.
Ісус вирізняє його як одного з трьох наближених учнів, беручи з собою Петра, Якова та Івана на високу гору, де відбулося Преображення (Мф. 17:1). У Гефсиманському саду Яків також став свідком тих важких подій (Мф. 26:37). Яків та Іоан отримали також назву Воанергес — сини грому (Мк. 3:17).
Климент Александрійський писав, що коли Якова вели на страту, його зрадник, побачивши мужність, з якою той йшов на смерть, підійшов до нього, впав на коліна у розкаянні та визнанні, що також вірує у Христа, і сказав, що Яків не повинен приймати смерть один. Їм обидвом стяли голови.
Згідно з переказами, після мученицької кончини апостола в 44 році на Святій землі, його останки були покладені в човен і пущені по хвилях Середземного моря. Чудовим чином цей човен приплив до Іспанії, де святий проповідував раніше, і був викинутий на берег в гирлі річки Ульї (там, де з’явилося пізніше місто). У 813 році, чернець-відлюдник Пелайо, який жив у цій місцевості, слідуючи за дороговказною зіркою, виявив цей ковчег з мощами, які залишалися нетлінними.
