У світі, де часто віру намагаються замінити формальністю, а істину — компромісом, приклад трьох братів-християн із Персії нагадує нам про суть справжньої вірності Богові.
У III столітті, коли язичництво ще панувало в Римській імперії, Мануїл, Савел та Ісмаїл — знатного походження, виховані в християнській вірі — були направлені до імператора Юліана Відступника як посли миру. Але замість перемовин їх зустріла вимога: поклонитися ідолам.
Вони відповіли просто:
«Ми християни. І наш Бог — Ісус Христос. Ми не поклоняємось творінню, а тільки Творцеві».
За ці слова — арешт, допити, тортури. Їх розтягували на дибі, обпалювали, кололи гаками, але жоден з братів не зрікся віри. Навпаки — з їхніх уст лунала молитва та слава Христу. Їх обезголовили, а тіла потай поховали благочестиві християни.
Згодом, за царювання благочестивого імператора Феодосія, мощі святих були перенесені до Константинополя. На місці їхнього спочинку стали звершуватися численні зцілення. Їхній подвиг — не лише про мучеництво. Це — послання для нас:
Свідчити про віру — означає бути готовим жити (і, якщо треба, вмерти) з Христом.
У день їх пам’яті Церква молиться до святих мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла, прохаючи їхнього заступництва.
Вони стали мучениками замість дипломатами. Але саме їх жертва принесла в світ справжній мир — Христовий, не від світу цього.
