Свято-Введенська Оптинська пустинь була найбільшим центром старчества на той час. Преподобний Йосиф, у миру Іван Єфимович Литовкін, народився 2 листопада 1837 року в селі Городище Старобільського повіту Харківської губернії. Його батьки були добрими, розумними й благочестивими людьми, мали трьох синів і трьох дочок, користувалися великою повагою у односельців.
Батько Єфим Ємельянович був сільським головою, мати Марія Василівна походила із священницького роду. Вони постійно ходили до церкви, а вдома завжди читали духовні книги, а особливо житія святих. У своїй оселі батьки любили приймати ченців, котрі збирали подаяння на монастирі та обов’язково кожному подавали чималі кошти.
Другого сина у Хрещенні назвали Іваном на честь святого Іоана Милостивого, патріарха Олександрійського, про котрого знали як про великого творця милосердя. Своїм дітям батьки намагалися дати не так земне багатство, як скарб Небесного, тому й виховували їх у страху Божому, покірними та благочестивими.
З матір’ю діти ходили до церкви, молилися, а Іван навіть співав на кліросі. Лише чотири роки виповнилося йому, коли помер батько, а мати прожила ще сім років і померла під час пошесті холери.
Ставши круглим сиротою, святий поселився у старшого брата Семена, але той досить швидко втратив батьківський дім і майно. Тяжкі часи наступили в житті юного Івана, довелося переносити і голод, і холод, працювати у різних хазяїв. Єдиним спадком, що залишився від батьків, була молитва, єдиним місцем утіхи для молодої душі був храм Божий.
Преподобний вирушив з прочанами до Києва, щоб вклонитися святиням древнього міста. Душа його тягнулася до монастирського життя. Дорогою він відвідав Святогорську обитель та свою сестру-черницю, яка вже звалася Леонідою в Борисівській пустині. Після щасливої зустрічі з сестрою він отримав пораду її наставниці, стариці Алітії, йти в Оптину пустинь. Не до Києва, куди тягнуло його серце, а туди, куди показала йому рука послуху. Це був Божий Промисел для двадцятичотирирічного Івана Литовкіна: його життєва пристань — Оптина Святовведенська пустинь.
Прийшов він туди 1 березня 1861 року. Трохи побув у послуху помічником кухаря. Його беззаперечна слухняність та мовчазність були помічені відразу. Невдовзі йому було запропоновано перейти до «хатинки» преподобного Амвросія. У цій «хатинці» він прожив рівно пʼятдесят років. Бути поряд зі старцем Амвросієм для Івана було і великою честю, і великою втіхою. Водночас постійна суєта та прийом численних відвідувачів надто бентежили й обтяжували його. Він знову почав мріяти про Київ, а ще й про Афон.
У 1864 році він отримав рясофор, а 16 червня 1872 року був пострижений в ченця з імʼям Йосиф на честь преподобного Йосифа піснеписця, Солунського, ченця та автора багатьох канонів. Через 5 років він був висвячений на ієродиякона. Та невдовзі отець Йосиф тяжко захворів і мало не помер, але за його молитвами Господь дарував зцілення.
1 жовтня 1884 року в дванадцяти верстах від Оптиної була відкрита Шамардинська Казанська жіноча обитель. Тоді ж отець Йосиф був висвячений на ієромонаха та став старшим келійником преподобного Амвросія. Головним своїм обов’язком преподобний вважав берегти старця та турбуватися про його спокій. Зі всіма він вів себе мирно, умів всіх смиряти власним смиренням і поступливістю.
У лютому 1888 року Йосиф Оптинський знову серйозно захворів, був переведений до монастирської лікарні та невдовзі був пострижений у велику схиму.
Святий преподобний Йосиф був наділений даром зцілення і від пристрастей, і від хвороб тілесних, а ще був істинним прозорливцем. Молитви старця Йосифа мали велику силу, і всі, хто довірявся його порадам, благополучно проходили свій земний шлях.
У січні 1894 року помер ієромонах Анатолій, начальник скиту та загальнобратський духівник. Братія була однодушною — його наступником став отець Йосиф, який пробув на цій посаді дванадцять років.
У 1896 році старець був нагороджений наперсним хрестом. У 1905 році, багатому на трагічні події, він багато хворів і змушений був відмовитися від всіх своїх посад. Залишився лише зі своїми подвигами старчества.
Навесні 1911 року стан його здоров’я значно погіршився та земне життя підійшло до кінця. Відбулося це 9 травня.
Преподобний Йосиф похований на монастирському кладовищі в Оптиній пустині в ногах у преподобного Амвросія Оптинського. Серед святих Оптинських старців це був єдиний уроженець України.
