Преподобний Петро, родом грек, колись був воєначальником у Константинополі. Під час війни із сирійцями потрапив у полон та довго перебував у неволі. Саме там, у темниці, почав переосмислювати своє життя, згадавши про обітницю залишити світське й піти до монастиря.
У полоні він почав суворо постити й гаряче молитися, просячи заступництва святителя Миколая Чудотворця. Той тричі являвся йому: спочатку уві сні, а потім — разом зі святим Симеоном Богоприїмцем — наяву. За Божою волею ланцюги святого розтанули, темниця розчинилася, і Петро вийшов на волю. Святитель Миколай провів його до грецької землі, нагадавши про обітницю.
Святий вирушив до Рима, де, за одкровенням Миколая, папа постриг його в ченці біля гробниці апостола Петра. Після навчання чернечому життю преподобний отримав благословення та попрямував туди, куди вкаже Бог.
Під час мандрів святий прибув на Святу Гору Афон. За пророцтвом Пресвятої Богородиці саме там мав він прожити до кінця своїх днів. Преподобний оселився в пустелі, де провів 53 роки в усамітненні, без спілкування з людьми. Його одяг зітлів, тіло вкрили волосся й борода.
Бісівські напади не припинялися. Але святий щоразу перемагав молитвою та довірою до Пресвятої Богородиці. Коли ж лукавий з’явився в образі ангела та спонукав його повернутись у світ, Петро відповів твердо:
«Без дозволу Богородиці я не піду звідси!».
Матір Божа разом зі святителем Миколаєм об’явилась святому й пообіцяла небесну підтримку: кожні сорок днів ангел приносив йому небесну манну, якою він підкріплювався, проводячи в пості решту часу.
Після багатьох років самотності його випадково знайшов мисливець. Петро дозволив йому прийти через рік. Коли той повернувся з братом, одержимим бісом, преподобний уже відійшов до Бога. Але щойно брат торкнувся мощей святого — отримав зцілення.
Святий Петро упокоївся в 734 році. Його чесні мощі зберігались на Афоні, пізніше були перенесені до Фракії.
Його життя — свідчення живої сили покаяння, віри, та терпіння.
