Сьогодні Церква вшановує святителя Іоана (Максимовича), митрополита Тобольського.
Він народився в Ніжині в сім’ї українського шляхтича Максима Васильківського (Печерського), який належав до козацької старшини та походив із міста Василькова. Батько Максима Васильківського, дрібний шляхтич із київського Полісся, у середині XVII століття жив у Ніжині й числився «обивателем Києво-Печерським»: мав на відкупі шинки та млини, що належали Києво-Печерській Лаврі.
Святитель Іоан (Максимович) здобув хорошу домашню освіту. У 1669 році за рекомендацією чернігівського архієпископа Лазаря (Барановича) був прийнятий до Києво-Могилянської академії. Навчання закінчив 1673 року, потім викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику та латинську мову.
У 1676 році святий прийняв у Києво-Печерській Лаврі чернечий постриг. Вочевидь, тоді ж був висвячений на диякона й потім на священника. У 1678 році у сані ієромонаха був призначений лаврським економом та проповідником.
У 1681 році отець Іоан був призначений намісником Брянського Свенського монастиря, приписаного до Києво-Печерської Лаври. Тут він активно займався реорганізацією монастирського життя, приділяв особливу увагу дисципліні й благочестю ченців, зміцненню монастиря глибоко віруючими та освіченими земляками-українцями. Це викликало численні скарги.
Згодом Іоан викладав латину в Чернігівській «латинській школі», переведеній 1689 року за ініціативою Лазаря (Барановича) й за підтримки гетьмана Івана Мазепи із Новгорода-Сіверського.
1695 року, уже після смерті Лазаря (Барановича), новим архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Феодосієм (Углицьким) святий Іоан був поставлений архімандритом Свято-Успенського Єлецького монастиря у Чернігові. 10 листопада 1697 року він був висвячений патріархом Адріаном на архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського.
14 років святитель керував Чернігівською єпархією, відзначався високими християнськими чеснотами та просвітительськими справами. Дбав про типографію, сам писав прекрасні Богословські твори й видавав їх, як і твори інших українських православних авторів. У 1700 році на основі «латинської школи» він відкрив у Чернігові колегіум на зразок Києво-Могилянської академії, але спочатку лише із трьох граматичних класів. Він сам був у колегіумі першим викладачем.
Святитель також відомий як поет. Він досконало розробив вірш-притчу, вище нього в цьому жанрі ніхто із тогочасних поетів не підіймався. Був майстром епіграматичного вірша. У низці його віршів є філософські роздуми про світобудову, сутність життя, його цінності, загадковість навколишніх явищ. «Беріть мене, глибини, бо вас не збагнути», — доходить висновку автор, дивуючись природним силам.
Святитель Іоан також постійно опікувався бідними, дбав про освіту й підвищення моральності духовенства. Відомо і про його міцний зв’язок зі Святою Горою Афон. Він надавав значну допомогу українським та білоруським ченцям на Святій Горі, про що свідчить, наприклад, його грамота Свято-Пантелеймонівському Афонському монастиреві.
У 1712 році святий був вимушений залишити рідну Україну. За указом Петра І він був висвячений на митрополита Сибірського і Тобольського. Разом з ним до нового місця вирушив його вірний помічник Іван Лежайський, а також чотири чернігівських півчих.
Прибувши до Тобольська, митрополит розгорнув широку просвітницьку й місіонерську діяльність серед нехристиянських народів Сибіру. У цьому йому допомагав знавець місцевих звичаїв, попередній митрополит Сибірський і Тобольський, на той час на спокої, вихідець із України Феодосій (Ліщинський). Святитель Іоан продовжував його справу, переносив на сибірський грунт українські церковні звичаї, українську культуру.
10 липня 1715 року святитель Іоан після Божественної літургії влаштував у себе прийом для духовенства й бідняків, сам прислуговував їм. Після цього він попрощався зі всіма та відійшов до своїх архієрейських покоїв. Під час дзвону, який кликав до вечірнього Богослужіння, помер, молячись на колінах.
Був похований у приділі святителя Іоана Золотоустого у Софійському Успенському соборі міста Тобольськ. Місцеві жителі ще за життя вважали його святим і свідчили про численні чудеса, які відбувалися біля його могили, але лише через двісті років після його смерті 1916 року митрополит Іоан був причислений до лику святих.
У день канонізації труна з мощами святителя Іоана була відкрита та після хресного ходу встановлена на соборній площі для поклоніння прибулим на урочистості більш ніж п’ятдесяти тисячам мирян. Мощі повернулися в собор на наступний день, де їх на час здійснення літургії помістили на горішнє місце, а потім труну встановили на приготоване для нього місце в соборі. Було зачитано Діяння Священного Синоду про канонізацію святителя, днем пам’яті був обраний день його смерті — 10 червня.
