Святитель Кирил, єпископ Турівський, народився в 30-х роках XII століття в місті Турові (нині — Гомельська область) у заможних батьків. З малих років святий Кирил старанно читав священні книги та досяг глибокого розуміння їх. Він навчався не лише у русичів, а й у греків.
У зрілому віці святий Кирил відмовився від спадщини та прийняв постриг у Турівському Борисо-Глібському монастирі. Він багато подвизався в пості й молитві та навчав ченців повного послуху ігумену: чернець, який не перебуває в послуху в ігумена, не виконує своєї обітниці й тому не може спастися.
Збереглося три твори святого Кирила про чернече життя, один з яких, «Оповідь про чернечий чин від Старого Закону і від Нового», може бути віднесено до часу перебування його в монастирі. Через деякий час святий Кирил пішов у затвор на стовп, де ще більше посилив подвиги. Багато хто звертався до нього за порадою в духовному житті.
До нашого часу дійшло велике число урочистих Слів і проповідей Кирила: Притча про душу і тіло, Повість про білоризця і чорноризця, Сказання про чорноризький чин, вісім Слів на церковні свята; крім того, збереглося Послання Кирила до архімандрита (з 1182) Києво-Печерського монастиря Василія та цілий ряд молитовних текстів (близько 30 молитов, канони).
Святість життя та висока освіченість святого Кирила звернули на нього загальну увагу, та його обрали на Турівську кафедру. 1169 року святитель Кирил брав участь у соборі, який засудив єпископа Феодора, котрий обійняв Володимиро-Суздальську кафедру та намагався відокремитися від Київської митрополії. Святитель Кирил викрив єресь Феодора та склав багато послань до святого князя Андрія Боголюбського, в яких повчав його та наставляв з приводу церковних негараздів.
Через любов до усамітнення святитель Кирил залишив кафедру (до 1182 року, під яким згадується вже єпископ Туровський Лаврентій) і повністю присвятив себе писанню духовних творів. Він склав, імовірно, слова на все річне коло Господських свят, але не всі вони збереглися. Повчання святителя Кирила містилися в збірниках поряд із стародавніми святоотцівськими творіннями.
Помер святитель Кирил 28 квітня близько 1183 року. Сучасники назвали його руським Золотоустом. Сам святитель про себе смиренно говорив:
«Я не жнець, а збираю колосся; я не художник у книжкових справах», — завжди, однак, усвідомлюючи висоту святительського служіння, на яке поставив його Господь: «Якби говорив я від себе, ви робили б добре, не приходячи до храму. Але я сповіщаю вам Слово Господнє, читаю вам грамоту Христову… Я роздаю слова Божі, кращі за золото та дорогі камені, солодші за мед і соти, і ви втрачаєте їх, не приходячи до церкви… але вас, що приходять, хвалю та благословляю».
