Свято Вознесіння являється тим днем, у якому ми згадуємо подію, яка сталася майже дві тисячі років тому. Вознесіння Господне має велике значення для людей та вміщує в собі глибокий догматичний зміст. Канони свята написані святим Іоаном Дамаскіном і святим Йосифом Піснеписцем. Кондак та ікос належать святому Роману Солодкоспівцю.
Христос одночасно був Богом і людиною та вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, тим самим возніс нашу людську природу до Божественної оселі на небо, де повинно базуватись наше життя. Апостол Павло говорить:
«А наше життя — на небесах, звiдкiля ми чекаємо i Спасителя, Господа нашого Iсуса Христа, Який перемінить тiло смирення нашого так, що воно буде вiдповiдне славному Тiлу Його, силою, якою Вiн дiє i підкоряє Собi все» (Флп. 3:20-21).
У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивовані учні побачили «двох мужів у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге Пришестя Христа.
У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Він, як Людина, у Своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг відкуплення закінчується — людина повертається на Небо! Господь ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а отже й всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який утішить нас. Ця розрада — у святі П’ятдесятниці, яке Церква відзначатиме вже зовсім скоро.
В ікон, які зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображено всіх дванадцятьох апостолів, між якими, у центрі, зображено Богородицю. Апостоли або стоять, або прихилили коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Єлеонській горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.
«Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця» (Ін. 16:28), – говорить Господь наш Ісус Христос Своїм учням.
Прославляючи в це світле свято Господа нашого Ісуса Христа, нехай кожен із нас згадає про те, що є покликаним Спасителем увійти на небеса у свій, Богом визначений час. У силу нашої природи та обставин життя ми знаємо земне буття та вважаємо, що наш дім тут. Однак саме про небесне буття Спаситель каже, як про наш істинний дім. Тут, на землі, ми перебуваємо тимчасово та є лише подорожніми. А небесне буття є вічним, і Христос, Який Сам вознісся на небеса, залишив для нас цей шлях відкритим.
Святкуючи Вознесіння Господнє ми нагадуємо собі про наш власний обов’язок не забувати про присутність Христову серед нас. А Спаситель, Який з нами по всі дні до кінця віку, за даною Ним обітницею буде допомагати нам. Відкриймо свої серця для Божої благодаті, зміцнімо свою віру. Нехай наше життя буде свідченням любові Божої та прагненням до вічного життя в Його Царстві.
І пам’ятаймо слова Господа:
«Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь» (Мф. 28:20).
Пам’ятаймо завжди про присутність Господа з нами та посеред нас! Тож нехай святкова радість, яку приносить нам Вознесіння Господнє, укріплює нас у наших силах духовних і тілесних, в усвідомленні того, що ми не полишені на самоті, що з нами і посеред нас – Христос, Який нас любить та допомагає долати всі виклики та труднощі!
Велике дванадесяте свято завжди припадає на четвер, але щороку – на різні дати, адже залежить від дати Великодня та відзначається на сороковий день після Пасхи. Чому так?
Бо святом Вознесіння завершується 40-денне вшанування Світлого Христового Воскресіння. Як упродовж сорока днів після нього Господь являвся Своїм учням, навчав їх та наставляв, так і Церква святкує цю найважливішу подію історії сорок днів – довше, ніж будь-яке інше свято.
Протягом сорока днів після Свого Воскресіння Господь готував Своїх учнів до їхнього великого служіння, на яке їх було покликано, до проповіді Євангелія Царства Божого. В цей час учні потроху звикали до думки про фізичну розлуку з Ним. Бачачи, що Він видимо перебуває з ними не постійно, а тільки час від часу, вони навчилися визнавати в Ньому Господа, Який живе у світі вищому, нематеріальному. Невимовну благодать та радість відчували вони в серцях під час Його чудесних явлень, спілкування з Ним. І ось після завершення сорока днів Господь у присутності багатьох свідків дав останні настанови апостолам, благословив їх і вознісся на небо.
Ісус Христос з плоттю, в повноті Своєї людської природи, піднявся до небес і сів праворуч Бога-Отця. Вознесіння є підтвердженням примирення Бога та людства, яке відкриває небеса і для всіх нас – тих, хто вірує в Господа та живе за Його настановами.
Після Вознесіння Господнього апостоли повернулися до Єрусалима. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух. Загалом, свято Вознесіння до IV століття святкувалося разом з П’ятдесятницею як єдине свято. Але таке святкування тривало не один день, а певний період. Тому, коли почали відзначати П՚ятдесятницю, свято Зішестя Святого Духа на апостолів, окремо, то і свято Вознесіння стали відзначати перед ним. Перші згадки про це знаходимо у святителів Григорія Ниського та Іоана Золотоустого.
