Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

26.10.2025 р. Б. ДВАДЦЯТА НЕДІЛЯ після Пʼятдесятниці.

Його Високопреосвященство Митрополит Івано-Франківський і Галицький ІОАСАФ у співслужінні настоятеля собору протоієрея Івана Телятинського, протоієрея Любомира Малофія, протоієрея Петра Гави, протоієрея Василія Гнипа, протоієрея Романа Василиківа, ієрея Івана Бабійчука, протодиякона Петра Стецюка та протодиякона Михаїла Мельника звершив Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Івано-Франківськ. За Божественною літургією в сан пресвітера владика митрополит Іоасаф рукоположив випускника Івано-Франківського Богословського Інституту диякона Івана Бабійчука. Після завершення Божественної літургії відбулося привітання настоятеля собору, отця Івана Телятинського, з нагоди дня його народження. До вітань долучилися митрополит Івано-Франківський і Галицький ІОАСАФ, священнослужителі, представники міської влади, парафіяни та гості. Вони висловили слова вдячності за самовіддане служіння, щиру молитву, пастирську турботу та духовне наставництво. Бажали міцного здоров’я, миру, радості, Божої благодаті та невичерпних сил у подальшому служінні на славу Божу.

За Богослужінням також лунали особливі молитовні прохання за захисників, які на фронті захищають Україну, за владу та побожний український народ і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Вітчизни та невинно убієнних мирних жителів.

У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо змучену горем вдову, яка йде з похоронною процесією, щоб поховати свого єдиного сина. Ми можемо лише уявити собі глибину того болю, який пронизує її серце. Але поряд перебуває Спаситель. Він підходить та воскресає юнака, даруючи матері життя, надію та радість. Христос діє явно в її житті — без прохань, без умов, бо знає, що людське серце на межі. У Своєму земному служінні Господь явив багато чудес, але воскресінь було лише декілька, і через них Він показує: для життя вічного потрібна співдія — Божої благодаті й нашої душі.

З читання Євангелія ми чули розповідь про воскрешення Спасителем померлого сина наїнської удови. Люди, які стали свідками цього чуда, прославили Бога, кажучи: «Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16).

Найперше слід підкреслити, що почуті нами слова Писання є ще одним доказом Божественної гідності Господа Ісуса Христа. Людина, бувши наділеною Творцем багатьма талантами та здібностями, здатна творити чимало речей, що викликають подив. Однак ніхто з нас, людей, не здатен повернути померлого до життя. Бо не ми є джерелом нашого власного буття – його нам дає Бог. І тому лише наш Творець здатен перемагати смерть. Господь Ісус Христос, воскрешаючи померлих – а, окрім сина удови з Наїна Він воскресив дочку Яїра, воскресив чотириденного Лазаря та Сам воскрес з мертвих – тож, воскрешаючи померлих, Христос через діла свідчить, що Він справді має Божественну силу та владу.

І влада ця не обмежена часом, простором чи якимись іншими зовнішніми умовами. Бог є всесильним і Він творить все, що хоче, спрямовуючи нас до добра та зупиняючи та караючи зло, а його наслідки також обертаючи до кращого. Єдиний син удови з міста Наїн помер, і здавалося, що ніхто не здатен змінити цього. Але Господь зупиняє дію смерті та творить велике чудо. І через це чудо Христос не лише допомагає удові, але також засвідчує всім, що Бог не полишив людей без піклування Свого та без надії.

Ось на цьому аспекті події, над якою ми зараз розмірковуємо, належить зупинитися більш докладно. Навіть нам, людям сучасності, є зрозумілим стан удови, яка втратила і чоловіка свого, і єдиного сина. І в наш час опинитися в такому становищі – страшне горе та велике випробування. А у ті давні часи жінка, залишившись без родини, без годувальників та захисників, потрапляла у майже безвихідне становище.

І ось у цей момент глибокого горя та навіть відчаю Господь звершує чудо, повертаючи до життя єдиного сина удови та через це повертаючи їй надію на краще майбутнє. Однак стається не лише це одне, не лише удова відновлюється у надії своїй. Зі слів людей, які стали свідками чуда воскресіння, ми чуємо, що надія повертається і до них.

У стародавні часи Бог являв народу Ізраїля Свою волю через пророків, яких посилав до людей, щоби настановляти їх на шлях правди та застерігати від зла. Ці Божі пророки сповіщали, що хоча нині зло ще має велику силу, але у майбутньому прийде Спаситель світу, Який переможе його, здолає саму смерть, оновить творіння. І чимало з тих, хто чули ці пророцтва, хто читали їх у книгах Священного Писання, через це покладали надію на прихід Месії.

Однак час минав, а Месія не з’являвся у світ. Більше того – на кілька століть навіть голоси пророків змовкли, Бог більше не посилав їх до народу Свого. Тож з плином століть чимало ставало тих, хто міг піддатися і розпачу, і безнадії, і зневірі. Піддатися так само, як могла піддатися наїнська удова, втративши і чоловіка, і єдиного сина.

Але воскресивши померлого, Господь Ісус Христос цим виявом Своєї Божественної сили воскрешає також і надію. Люди, які довго чекали на виконання пророчих слів, на звершення волі Божої – свідчать: «Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій».

Усвідомлення цього, дорогі брати та сестри, повинне і нас надихати вірою, повинне допомагати нам не втрачати надії та не впадати у розпач навіть тоді, коли ми є свідками численних проявів сили зла у світі навколо нас. Господь не безсилий!

Думки Божі для людини можуть бути незрозумілими і шлях промислу Його – незбагненним. Так свідчить і пророк Ісая у книзі своїй: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8-9).

Однак те, що для нас задуми та діяння Божі можуть бути незрозумілим, не означає, що Господь не піклується про нас, що Він відвертається від нас у наших стражданнях, не чує наших молитов, не співстраждає нашому горю.

І навіть тоді, коли здається, що немає на що нам сподіватися – ми повинні не втрачати довіри до Бога та попри всі спокуси та вияви сили зла у світі цьому ми повинні зберігати надію.

І цю нашу надію Бог не осоромить. Скільки би не тривав час темряви та влади зла – він неодмінно завершиться перемогою світла та добра. А чудо, про яке нині свідчить нам Євангеліє, стверджує нас у цій надії на Бога.

Тож, дорогі брати та сестри, як би нам усім зараз не було складно, коли ми бачимо все нові й нові прояви темряви віку цього, коли відчуваємо на собі кровожерну сутність російської імперії зла, яка щоденно примножує на нашій землі свої диявольські злочини, вбиває та руйнує – усе це не повинне забирати в нас надії на Бога, на Його промисел і на Його перемогу. Бо обов’язково прийде той день, день перемоги над злом, день воскресіння України до нового, мирного життя, коли ми теж прославимо нашого Спасителя і скажемо: «Бог відвідав народ Свій!» Амінь.

Прийдіть всі вірні, зійшовшися, похвалімо Христового борця та мужнього світоча Димитрія…

Сьогодні – день памʼяті великомученика Димитрія Солунського. Батьки, таємні християни, хрестили Димитрія та наставили у вірі. Батько його, римський проконсул, помер, коли Димитрій досяг повноліття. Імператор Максиміан Галерій, який вступив на престол 305 року, призначив Димитрія на місце батька володарем і воєводою Фессалонійської області. Головним обов’язком Димитрія було захищати свою область від зовнішніх ворогів, але імператор зажадав від нього також, щоб він винищував християн. Димитрій замість цього став викорінювати язичницькі звичаї, а язичників навертати до Христової віри.

Імператору незабаром донесли, що проконсул Димитрій – християнин. Повертаючись із походу проти сарматів (племен, що населяли причорноморські степи), Максиміан зупинився в Солуні.

Готуючись до смерті, Димитрій роздав своє майно бідним, а сам віддався молитві та посту. Імператор ув’язнив проконсула у в’язницю та став розважати себе та жителів Солуні гладіаторськими битвами в цирку. Християн розшукували та тягли на арену.

Відомий серед гладіаторів завзятий Лій легко перемагав лагідних християн у бою та під радість озвірілого натовпу скидав їх на списи воїнів. Відважний юнак Нестор, із солуньських християн, прийшов до в’язниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм.

Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як убивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, замість того, щоб нагородити його як переможця.

За наказом імператора темнична варта пронизала Димитрія списами 306 року. Тіло святого великомученика було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солуньські християни взяли тіло й поховали його. Слуга Димитрія Лупп узяв криваву ризу та перстень мученика та почав ними зцілювати недужих. Його теж стратили.

За правління імператора Костянтина Великого (324-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія Солунського спорудили храм, а за сто років були знайдені його нетлінні мощі.

При гробі святого відбувалися чудеса та зцілення. За правління імператора Маврикія авари, що жили на Дону, взяли в облогу місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і 100-тисячне військо тих, що брали в облогу, втекло. Іншим разом святий врятував місто від голоду. Житіє великомученика оповідає, що він звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм досягти Солуні.

З VII століття при раці святого великомученика Димитрія Солунського почало витікати запашне та чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: миро «за властивістю своєю не вода, але густіша за неї та не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивовижніше за всі пахощі не тільки штучні, а й за природою створені Богом». З цієї причини Димитрія найменовували Мироточивим.

Його житіє – приклад сили духу, яка нам потрібна в боротьбі з гріхами, адже знищення душі ще страшніше за фізичну смерть. Щодня ми маємо боротися зі своїми ворогами: гнівом, заздрістю, гординею, лінощами. Щодня маємо пам’ятати про подвиг самозречення, приклад якого найперше показує Своїм земним життям Спаситель, а також і обрані Ним мужні мученики, проповідники та подвижники. Нехай приклад святого Димитрія Солунського надихає нас на боротьбу із власною гріховною природою та дарує нам мужність приймати правильні рішення!