Народився преподобний Сергій в селі Варниці 3 травня 1314 року в сім’ї благочестивих і знатних бояр Кирила та Марії. У житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина свята Марія та молільники чули триразовий вигук немовляти. Бог дарував преподобним Кирилу та Марії сина, якого назвали Варфоломієм.
З особливою ретельністю юнак Варфоломій заглиблювався в молитву, не пропускаючи жодного Богослужіння. Уже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, нічого не їв по середах і п’ятницях, а в інші дні харчувався тільки хлібом і водою. У семирічному віці Варфоломія віддали на навчання грамоти. Він хотів усамітнитися за прикладом давніх подвижників, але любов до батьків утримувала його в рідній сім’ї.
Близько 1328 року батьки преподобного Сергія переселилися до Радонежа. Пізніше, поховавши батьків, Варфоломій разом із братом Стефаном пішов для пустельножительства в ліс (за дванадцять верст від Радонежа). Спочатку вони поставили келію, а потім невелику церкву, яка, з благословення митрополита Феогноста, була освячена в ім’я Пресвятої Тройці. Однак невдовзі, не витримавши труднощів життя в пустельному місці, Стефан залишив брата.
Варфоломій же 7 жовтня 1337 року прийняв чернечий постриг від ігумена Митрофана з ім’ям святого мученика Сергія та поклав початок новому жительству на славу Живоначальної Тройці.
Зазнаючи спокус і жахів бісівських, преподобний укріплявся духовно. Поступово він став відомий іншим ченцям, які шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов’ю, і незабаром в маленькій обителі склалося братство із дванадцяти ченців.
Одного разу святий бачив незвичайне світло та безліч птахів, що сповнювали простір дивним співом, та отримав одкровення, що багато іноків збереться в його обителі. І справді, у загальному безпосередніми учнями великого старця були більш ніж двадцять ченців, які заснували загалом близько сорока монастирів. Із цих обителей виходили нові подвижники, які дали ще приблизно півсотні чернечих громад.
Ще за життя преподобний Сергій удостоївся благодатного дару чудотворіння. Він воскресив отрока, коли зневірений батько вважав єдиного сина назавжди втраченим. Ніхто не залишав преподобного, не отримавши зцілення недуг і повчальних порад. Сергій Радонезький вважав, що ченці повинні жити з плодів своєї праці, і тому заборонив приймати милостиню в монастирі.
Насилу ченці ублагали преподобного Сергія прийняти ігуменство над обителлю. У 1354 році єпископ Волинський Афанасій висвятив преподобного на ієромонаха та возвів у сан ігумена. Згодом преподобний вирушив до святителя Олексія та отримав від нього пораду запровадити суворе спільножительство.
Ченці стали нарікати на суворість уставу, і преподобний змушений був залишити монастир. На річці Киржач він заснував обитель на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. У колишній обителі лад став швидко занепадати, і ченці, які залишилися там, звернулися до святителя Олексія, щоб він повернув святого.
Досягнувши глибокої старості, преподобний, за півроку прозрівши свою кончину, покликав до себе братію та благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті й послусі учня, преподобного Никона. У мовчазному усамітненні преподобний відійшов до Бога 25 вересня 1392 року.
Через 30 років були знайдені нетлінними його мощі та одяг. Напередодні великий угодник Божий востаннє покликав братію та звернувся зі словами заповіту:
«Пильнуйте себе, браття. Перш за все майте страх Божий, чистоту душевну та любов нелицемірну».
Усі, хто молитовно з вірою звертається до цього славного угодника Божого отримують зцілення від своїх недуг душевних і тілесних. Тож звернімось і ми до цього ревного заступника, промовляючи: «Преподобний отче Сергію, моли Бога за нас».
