Майже дев’ять століть його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.
А його історія почалася у Києві ще наприкінці XI століття — біля Великої Печерської церкви, майбутнього Успенського собору.
Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» зазначає: 1084 року для оздоблення Успенського собору запросили майстрів із Константинополя. Разом із ними працювали київські майстри, а молодий Аліпій допомагав візантійським іконописцям і навчався у них живопису та мозаїчного мистецтва. Згодом він став одним із провідних майстрів Печерської художньої школи.
Подумаймо лише: біля витоків нашої давньої київської іконописної традиції стоїть конкретна людина, ім’я якої ми знаємо. Аліпій. Чернець Києво-Печерської обителі. Іконописець. Святий.
Але Печерський патерик зберіг для нас дещо значно більше, ніж відомості про його майстерність. Він відкриває нам серце цього майстра.
Аліпій писав ікони для монастиря без винагороди, поновлював старі образи, а те, що отримував за свою працю, ділив: на матеріали для іконопису, на милостиню убогим і на власні потреби.
Талант для нього був не привілеєм. Талант був служінням.
Одне з найвідоміших свідчень про преподобного пов’язане з останніми днями його земного життя. Один чоловік замовив Аліпію ікону Успіння Пресвятої Богородиці. Але преподобний уже був тяжко хворий та не міг працювати.
Печерське передання розповідає: до його келії прийшов невідомий іконописець та взявся до роботи. Лише кілька годин — і образ був завершений.
Церква зберегла це як передання про Ангела, який написав ікону замість помираючого Аліпія. Невдовзі преподобний відійшов до Господа.
