Сьогодні, у восьму неділю після Пʼятдесятниці, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії.
Другу, соборну літургію, очолив протоієрей Василій Гнип. Отцю Василію співслужили: протоієрей Любомир Малофій, секретар Запорізької єпархії протоієрей Василь Пасічник, протоієрей Роман Василиків, і диякон Олег Луцан. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.
Під час Богослужіння лунали особливі молитовні прохання за захисників і захисниць України, за владу та побожний народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Батьківщини та мирних жителів; віряни вознесли спільні молитви до Спасителя за мир в Україні.
Проповідь з повчальним словом до парафіян собору виголосив отець Роман, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.
Людина може мати багато, але все одно залишатися голодною. Не тілом, а душею. Ми можемо бути оточені людьми, мати дім, їжу, можливості, речі, про які колись лише мріяли, але всередині все одно відчувати, що чогось не вистачає. І саме тоді постає питання: чого насправді шукає людина і чим вона намагається наситити свою душу? Саме про це сьогодні говорить нам недільне Христове Євангеліє. Народ прийшов до Господа, залишивши свої домівки та звичне життя. Вони пішли за Христом у пустинне місце, де, здавалося б, було так мало життя. Але саме там Господь зцілює тих, хто цього потребував, і залишається поруч із людьми.
Коли настав вечір, перед учнями постала проста земна проблема: людей багато, а їсти нічого. Перед ними було п’ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, і лише п’ять хлібів та дві риби. Людськими силами цього було недостатньо. Але Христос бере те мале, що було у людей, благословляє його і дає народові. Усі їли та наситилися, а після цього учні зібрали ще дванадцять кошиків залишків. Те, що в людських руках здавалося недостатнім, у руках Христа стало достатнім для тисяч людей. Це чудо показує нам не лише Божу силу, а й те, що Господь не залишає людину в її потребі.
У сучасному світі, де існує так багато земних благ, ми часто не помічаємо того, що вже маємо. Нам постійно стає мало. Ми женемося за успіхом, за кращим життям, за новими речами, за можливістю побачити щось більше, а поруч залишаються наші рідні, друзі, люди, які люблять нас і потребують нашої уваги. І чи не буває так, що, прагнучи отримати ще більше, ми втрачаємо здатність цінувати те, що вже подароване нам?
Інші записи
ПАЛОМНИЦТВО
