Святий благовірний великий князь Ігор Чернігівський та Київський (1147), у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл (5 січня 1147), у схимі Ігнатій, був сином Чернігівського князя Олега Святославича, який був онуком великого Київського князя Ярослава Мудрого.
Він вступив на Київський престол у 1146 році після смерті свого брата Всеволода. Не прихильні до роду Ольговичів кияни видали його Ізяславу Мстиславовичу, князю Переяславському, внукові Володимира Мономаха. Його князювання тривало всього лиш два тижні.
Захопленого в полон великого князя було вкинуто в так званий «поруб» – будинок без даху та вікон. Там полонений Ігор важко захворів. Благовірного великого князя віднесли до келії й там лежав він 8 днів майже мертвий. Великий князь Ізяслав повелів Переяславському єпископу Євфимію постригти Ігоря в схиму в монастирі Іоана. На подив усім, він повністю одужав й проводив своє чернече життя в Київському Cвято-Феодорівському монастирі.
З юності святий великий князь Ігор виявляв особливе благочестя, був «читач книг і у співі церковному вчений». В «Іконописному оригіналі» говориться, що «зростом був середній та сухий, смагляве обличчя, волосся за звичаєм, як піп, носив довге, борода ж вузька й мала. Старанно статути чернечі зберігав». Житіє та страждання святого князя Ігоря поміщено в Степенній книзі.
19 вересня 1147 року кияни, дізнавшись про зраду Чернігівських князів великому князю, увірвалися в обитель, витягли схимника з храму, де він стояв на молитві, і по звірячому вбили його. Його брат, князь Володимир, спочатку відбив його від натовпу та заховав у будинку своєї матері, але озвірілі люди виламали ворота та вдерлись до будинку. Жорстокість юрби було настільки великою, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю та нарузі. Його роздягнуте тіло тягли вулицями до торгової площі на Подолі й там залишили.
Ігумен Феодорівського монастиря Ананія поховав благовірного князя Ігоря Чернігівського та Київського в монастирі святого Симеона. 5 червня 1150 року його прославлені благодатними проявами мощі були перенесені до Чернігова його братом, князем Святославом Ольговичем і покладені в Спаському соборі.
Звершуючи похорон, ігумен Ананія промовив такі слова: «Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному та серцям жорстоким!». Слова ці супроводжувалися грізним знаменням — громом і страшними блискавками. Народ нарешті зрозумів, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду.
