Святий преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках XI століття в Києві.
Ім’я Нестор – грецького походження (Νέστωρ, Νέστορας) та означає «той, хто повертається додому». Він походив, скоріш за все, з багатої родини, був добре освічений, знав іноземні мови, мав широкий історичний світогляд і великий літературний хист. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія та став послушником.
З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні та дотриманні чистоти тілесної й душевної, у добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах.
Постриг преподобного Нестора послідовник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був посвячений у ієродиякона. Про його високе духовне життя говорить те, що він у числі інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), привабленного в юдейське мудрування. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням.
У монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-х роках він написав «Чтеніє о житії та погубленії Бориса та Гліба» у зв’язку з перенесенням їх святих мощей до Вишгорода в 1072 р та «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Списане Нестором, мнихом того же монастиря», а в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоан доручив йому підняти із землі для перенесення в храм святі мощі преподобного Феодосія.
Нестор — один із найавторитетніших печерських старців свого часу. В «Іконописному подлиннику» його зовнішність описано так:
«Сивий, борода на зразок Богослова — не роздвоїлась. На плечах — клобук, у правій руці — перо, а в лівій — книга і чотки…».
За антропологічними ознаками святий мав зріст 163–164 см, належав до жителів Подніпров’я.
Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112–1113 років «Повісті минулих літ».
«Ось повісті временних літ, звідки і пішла Руська земля, хто в Києві почав вперше княжити та звідки Руська земля стала»
– так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор.
Чернець-патріот викладає історію Української Церкви у головних моментах її історичного становлення. Він говорить про першу згадку українського (руського) народу в церковних джерелах – у 866 році, при святому патрiарху Константинопольському Фотії; оповідає про створення слов’янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Константинополі.
Літопис преподобного Нестора зберіг нам розповідь про перший православний храм в Києві (945 р.) про сповідницький подвиг святих варягів-мучеників (983 р.), про «випробування віри» святим рівноапостольним Володимиром (986 рік) і Хрещення Русі (988 рік). Також першому українському церковному історику ми зобов’язані відомостями про перших митрополитів Української Православної Церкви, про виникнення Печерської обителі, про її засновників і подвижників.
Преподобний Нестор помер близько 1114 р., заповівши печерським ченцям-літописцям продовження своєї великої праці. Далі продовженням «Повісті минулих літ» став єпископський Переяславський літопис, літописання в Галичі, Володимирі-Волинському, Чернігові та на півночі Руси.
Також його наступниками у літописанні стали ігумен Сильвестр, який надав сучасний вигляд «Повісті минулих літ», ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, нарешті, ігумен Лаврентій, який написав у 1377 році найдавніший, які дійшли до нас списків, що зберегли «Повість» преподобного Нестора («Лаврентіївському літопис»). Нестор Літописець був похований в Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського.
