Воскресіння Христове є основою нашої віри. Воно є тією першою, найважливішою, великою істиною, проголошенням якої апостоли починали свою проповідь. Як хресною смертю Ісуса Христа звершено очищення наших гріхів, так Його воскресінням даровано нам життя вічне. Тому для всіх віруючих християн Воскресіння Христове є справжнім невичерпним джерелом надії та духовної радості.
Навіть природа радіє в ці дні, оживаючи, воскресаючи від зимового сну. Воскресає у наших душах і надія, віра в перемогу над ворогом, над злом. Але ми бачимо, що наші вороги продовжують свої злі справи навіть у ці святі дні. Руйнування, обстріли, кровопролиття і вбивство не спиняються ними, і за цими злими плодами кожен може переконатися, наскільки темною, диявольською є ідеологія «русского міра», яка прикриває себе ризами, вдаючи християнство, але насправді походить від духа гордині та злоби.
Так само діяли і начальники та натовп майже дві тисячі років тому, коли розпинали Спасителя, ховаючи свою злобу під ризами закону і правил. Коли Христос помер, то вони думали, що перемогли. Однак насправді переміг Господь, бо добро та правда – завжди перемагають, навіть коли здається, що сила зла занадто могутня. Тому і ми віримо в перемогу для України та справедливий мир, ми боремося за них та благословляємо всіх, хто їх наближає.
Великдень – це найбільше православне свято, яке знаменує тріумф віри, перемогу над гріхом та смертю, початок нового життя. Смерть Христова стає не поразкою добра, любові, життя, але їхньою перемогою. І пекло втрачає свою владу над людством саме тоді, коли здається, що воно торжествує. Давні кайдани – розірвані. Врата пекельні – зруйновані. Сама смерть – уражена.
Усе це воістину сталося, бо Христос воскрес із мертвих! Своєю смертю Він знищив владу смерті. Завдяки Христовому воскресінню ми знаємо, що і всі померлі воскреснуть. Усі, кого ми втратили через смерть, не зникли з буття, але живі, і віримо, що в час загального воскресіння ми знову будемо бачити одні одних.
До найдавніших із нині існуючих релігійних торжеств народів світу входить юдейський Песах. Корінням він сягає на кілька тисячоліть. Спершу свято відзначалося скотарями та землеробами Палестини як початок нового сільськогосподарського року. Проте згодом сталась подія, що повністю змінила його значення.
Це був великий вихід євреїв з єгипетського рабства. Ті події, ймовірно, кінця III тис. до нашої ери описано в Старому Завіті. Розповідається, як дивним чином євреї та інші віруючі в Єдиного Бога, котрі приєднались до них, уникли покарання, що обрушилося на жителів тієї держави (страхітлива пошесть), як для них відкрилася дорога до свободи, чим вони під проводом пророка Мойсея та скористалися.
Перед виходом вони мали швидко зʼїсти запеченого агнця, тобто ягня чи козеня, – символ смирення перед Богом, помазавши його кров’ю одвірки своїх осель – символ органів чуття, через які в душу проникає гріх. Другою стравою були опрісноки, тобто прісний хліб, адже через поспіх тісто не могло вкиснути. Цей агнець називався давньоєврейською «песах», від дієслова «пасах» – «пройти мимо; позбавити, пощадити». Тобто йдеться про «вибавлення від загибелі, спасіння від смерті».
Вернувшись у Палестину, юдеї відзначали Песах багато століть. Але настав час, коли розкрилось його доти потаємне значення: загибель та воскресіння Христа – основа християнського вчення. У тому пасхальному агнці стали вбачати прообраз Ісуса. Він Сам надав такого значення пасхальній трапезі: тепер Він є тим Агнцем, Який вибавляє людство від рабства гріха.
Коли до Християнства почали долучатись інші народи (а грецька мова була в той час міжнародною), слово «песах» поєднували із грецьким «пасхейн» – «терпіти, переносити, страждати». Ця близькість звучання обох слів привела до того, що свято стали називати Пасха, чи Паска, за правилами тогочасної грецької мови. Проте греки не випікають великоднього короваю, тож у давньоруську мову це слово прийшло тільки як найменування торжества – у двох варіантах. Але офіційними назвами свята є Пасха, Великдень; слово ж Паска стало розмовним, як і назва короваю.
Ці свята – Песах і Пасха – є близькими не лише за звучанням, але і в датах. Якщо для Песаху із раннього Середньовіччя визначено точну дату – 14 число місяця нісана єврейського сонячно-місячного календаря (приблизно квітень), то Пасха завжди відбувається після Песаху, і ці дати не можуть збігатися в принципі. Так постановив Перший Вселенський Собор Християнської Церкви: Великдень відзначати першої неділі після повного Місяця не раніше весняного рівнодення; якщо ж ця дата збігається з Песахом, то Великдень переноситься на наступний тиждень.
Чому на Великдень фарбують яйця?
Традиція фарбування великодніх яєць має давнє коріння, ще до християнських часів. Яйце завжди було символом життя, відродження та оновлення, тому не дивно, що воно стало частиною святкування Великодня.
Археологи знаходили розписані яйця у стародавніх могилах, яким понад 5000 років. Подібні традиції існували у персів, єгиптян, фінікійців та трипільців. Особливо популярним був червоний колір, що символізував життєву енергію та перемогу над смертю.
З поширенням християнства традиція набуває нового сенсу: червоне яйце стало символом крові Христа, пролитої за спасіння людства. За переказами, Марія Магдалина принесла римському імператору Тиберію яйце, яке чудесним чином стало червоним, коли вона розповідала про воскресіння Ісуса.
В Україні здавна побутує мистецтво писанкарства, яке бере початок ще з дохристиянських часів. Писанки, крашанки, дряпанки – усі ці види розпису великодніх яєць мають глибокі символічні значення.
Великоднє яйце – це нагадування про перемогу життя над смертю, світла над темрявою. Тож нехай ця традиція приносить у наші оселі радість, віру та благословення!
Христос воскрес, переміг смерть, і ми неправду й неволю переможемо! Богу нашому слава на віки віків.
Воістину Христос воскрес!
