Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року та виріс у благочестивій християнській сім’ї. В юності він здобув різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, багато прочитав стародавніх авторів і досконало володів Богословською діалектикою.
Коли преподобний Максим вступив на державну службу, знання та сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія (611–641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольську обитель (на протилежному березі Босфору — нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг.
Своєю смиренномудрістю він невдовзі здобув любов братії та був обраний ігуменом монастиря. Але і в цьому сані через свою незвичайну скромність він, за власними словами, «залишався простим ченцем». 633 року на прохання Богослова, майбутнього святителя Єрусалимського патріарха Софронія, преподобний Максим залишив обитель та поїхав до Олександрії.
Шлях преподобного Максима із Константинополя до Олександрії лежав через Крит, де і почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Севера та Несторія. В Олександрії та її околицях преподобний провів близько шести років.
638 року імператор Іраклій разом із патріархом-монофізитом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий «Екфесис» — «Виклад віри». Документ остаточно наказував сповідувати вчення про одну волю за двох природ Спасителя. Захищаючи православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань та станів, і бесіди ці мали успіх. «Не лише клір і всі єпископи, а й народ, і всі мирські начальники відчували в собі якийсь нездоланний потяг до нього», — свідчить його житіє.
647 року преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь. Наступного року замість «Екфесиса» вийшов новий указ, складений за дорученням Констанса Константинопольським патріархом Павлом, — «Типос», тобто «Зразок віри». Він забороняв будь-які міркування як і про одну волю, так і про дві волі, визнаючи дві природи Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Мартина I (649–654), який змінив папу Феодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне обговорення всієї Церкви.
У жовтні 649 року було зібрано Латеранський Собор. На ньому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників православного Сходу, зокрема й преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисників, Константинопольських патріархів Сергія, Павла та Пірра, було піддано анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ було виконано через п’ять років, у 654 році. Преподобного Максима звинуватили у зраді вітчизни й ув’язнили. 656 року його заслали до Фракії, а потім знову привезли до константинопольської в’язниці.
Преподобного разом із двома його учнями піддали дуже жорстоким тортурам: кожному відрізали язик і праву руку. Потім їх заслали до Колхіди, тобто до Лазики на Кавказі. Але тут Господь явив невимовне диво: усі вони отримали здатність говорити та писати.
Преподобний Максим заздалегідь передбачив свою кончину. Вона настала 13 серпня 662 року. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три дивовижно явлені світильники та відбувалося безліч зцілень. Чесна десниця святого Максима зберігається у монастирі апостола Павла на Святій Горі Афон.
Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику Богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонісія Ареопагіта та святителя Григорія Богослова. До екзегетики належить також пояснення Богослужіння, що має назву «Містагогія» («Введення про таїнство»).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, декілька трактатів і листи до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговоплочення та про обоження людської природи.
Преподобному Максиму належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливими є «Глави про любов». Преподобний Максим написав також три гімни в найкращих традиціях церковної гімнографії, що ведуть початок від святителя Григорія Богослова.
