Дорогі брати та сестри, за назвою цього образу відкривається цілий пласт історії православного Сходу — від Константинополя до давньої християнської Грузії.
Назва «Влахернська» веде нас до знаменитих Влахерн у Константинополі — місця особливого шанування Пресвятої Богородиці у Візантійській імперії. Саме Влахерни стали одним із найважливіших осередків Богородичного культу православного світу.
Але образ, який Церква згадує сьогодні, має окрему грузинську історію. Влахернська (Грузинська) ікона належить до святинь, особливо шанованих у Грузії. З історичних джерел відомі різні перекази про те, як Влахернські святині потрапили на грузинську землю.
За однією грузинською історичною традицією, Влахернська ікона разом із Богородичними святинями була пов’язана з даром візантійського імператора Іраклія грузинському цареві у VII столітті. Інші історичні свідчення пов’язують перенесення Влахернської ікони та ризи Пресвятої Богородиці до Грузії з добою іконоборства.
Церква зберегла не лише саму пам’ять про образ. Історія Влахернської святині в Грузії тісно переплелася з особливим шануванням ризи та частини пояса Пресвятої Богородиці. Упродовж століть ці святині були настільки важливими для духовного життя країни, що західні паломники ще з XV століття називали грузинських християн «християнами Пояса».
У XVIII столітті князь Григол Дадіані передав Влахернську ікону, ризу Богородиці та частину Її пояса останньому грузинському царю Георгію XII. Після смерті царя ікона опинилася поза межами Грузії, але згодом повернулася на грузинську землю.
Так святиня пережила століття, царства, війни, політичні потрясіння та зміну державних кордонів. І в цьому є щось надзвичайно важливе для християнина. Ікона переживає час не тому, що дерево чи фарби сильніші за час.
Вона живе тому, що від одного покоління до іншого передається молитва. Перед образом Божої Матері стояли люди, чиїх імен ми вже ніколи не дізнаємося. Вони приносили до Неї свої страхи, вдячність, надії. Минали століття — а наступне покоління знову ставало перед тим самим образом.
Ось що означає Передання Церкви. Ми отримуємо святиню не для того, щоби просто милуватися минулим. Ми приймаємо її, щоби зберегти віру та передати її далі.
