Серед стародавніх Богородичних святинь християнського Сходу є образ, про який в Україні знають значно менше, ніж він того заслуговує, — Цилканська ікона Божої Матері.
Її історія пов’язана з давнім Цилкані — одним із визначних духовних осередків Грузії поблизу Мцхети.
За церковним переданням, походження Цилканського образу сягає часів святої рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії, тобто IV століття. Грузинська церковна традиція також пов’язує святиню з апостольською іконописною традицією святого євангеліста Луки.
Водночас тут важливо відрізняти церковне передання від мистецтвознавчого датування збереженого образу. Музейні й наукові джерела відносять відому Цилканську ікону Богородиці до IX століття; вона неодноразово поновлювалася в наступні віки. Саме цей давній образ пов’язаний із зібранням Музею мистецтв Грузії.
Це надзвичайно важлива деталь: перед нами не просто благочестива легенда, а багатовікова традиція шанування Богородиці, яка залишила реальний слід у сакральному мистецтві Грузії.
Цилканська Богородиця належить до іконографічної традиції Одигітрії — «Тієї, що вказує Шлях». Богородиця тримає Божественного Сина і спрямовує до Нього людину. У цьому жесті — ціле богослов’я ікони: не на Собі зупиняє нас Марія — Вона веде нас до Христа.
Цилкані має ще одну дивовижну сторінку духовної історії. У VI столітті тут подвизався преподобний Іссе (Єссе) Цилканський, один із тринадцяти Ассирійських отців.
Грузинське церковне джерело зберігає переказ про те, як після його молитви потік води від річки Ксані пішов за посохом святого аж до храму Божої Матері в Цилкані. Сам преподобний Іссе був похований у цьому Богородичному храмі.
І, можливо, саме тут відкривається найглибший зміст цієї святині. Ікона пережила століття. Змінювалися держави й кордони, приходили війни, руйнувалися людські плани — а погляд Богородиці залишався спрямованим до Христа. Так само і сьогодні.
Коли нам важко побачити дорогу далі одного дня, коли війна забирає сили, коли серце переповнене тривогою за тих, хто на фронті, у полоні, в лікарнях чи далеко від дому, образ Одигітрії тихо нагадує: шлях є. І цей Шлях — Христос.
