Сьогодні – день памʼяті великомученика Димитрія Солунського. Батьки, таємні християни, хрестили Димитрія та наставили у вірі. Батько його, римський проконсул, помер, коли Димитрій досяг повноліття. Імператор Максиміан Галерій, який вступив на престол 305 року, призначив Димитрія на місце батька володарем і воєводою Фессалонійської області. Головним обов’язком Димитрія було захищати свою область від зовнішніх ворогів, але імператор зажадав від нього також, щоб він винищував християн. Димитрій замість цього став викорінювати язичницькі звичаї, а язичників навертати до Христової віри.
Імператору незабаром донесли, що проконсул Димитрій – християнин. Повертаючись із походу проти сарматів (племен, що населяли причорноморські степи), Максиміан зупинився в Солуні.
Готуючись до смерті, Димитрій роздав своє майно бідним, а сам віддався молитві та посту. Імператор ув’язнив проконсула у в’язницю та став розважати себе та жителів Солуні гладіаторськими битвами в цирку. Християн розшукували та тягли на арену.
Відомий серед гладіаторів завзятий Лій легко перемагав лагідних християн у бою та під радість озвірілого натовпу скидав їх на списи воїнів. Відважний юнак Нестор, із солуньських християн, прийшов до в’язниці, до свого наставника Димитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм.
Одержавши благословення, Нестор переміг Лія й скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як убивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, замість того, щоб нагородити його як переможця.
За наказом імператора темнична варта пронизала Димитрія списами 306 року. Тіло святого великомученика було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солуньські християни взяли тіло й поховали його. Слуга Димитрія Лупп узяв криваву ризу та перстень мученика та почав ними зцілювати недужих. Його теж стратили.
За правління імператора Костянтина Великого (324-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія Солунського спорудили храм, а за сто років були знайдені його нетлінні мощі.
При гробі святого відбувалися чудеса та зцілення. За правління імператора Маврикія авари, що жили на Дону, взяли в облогу місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і 100-тисячне військо тих, що брали в облогу, втекло. Іншим разом святий врятував місто від голоду. Житіє великомученика оповідає, що він звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм досягти Солуні.
З VII століття при раці святого великомученика Димитрія Солунського почало витікати запашне та чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: миро «за властивістю своєю не вода, але густіша за неї та не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивовижніше за всі пахощі не тільки штучні, а й за природою створені Богом». З цієї причини Димитрія найменовували Мироточивим.
Його житіє – приклад сили духу, яка нам потрібна в боротьбі з гріхами, адже знищення душі ще страшніше за фізичну смерть. Щодня ми маємо боротися зі своїми ворогами: гнівом, заздрістю, гординею, лінощами. Щодня маємо пам’ятати про подвиг самозречення, приклад якого найперше показує Своїм земним життям Спаситель, а також і обрані Ним мужні мученики, проповідники та подвижники. Нехай приклад святого Димитрія Солунського надихає нас на боротьбу із власною гріховною природою та дарує нам мужність приймати правильні рішення!
