Святитель Димитрій, у миру Данило Туптало, народився в грудні 1651 року в містечку Макарів, за сорок верст від Києва. Батько його, козацький сотник Сава Григорович, помер ктитором Кирилівського монастиря. Але в молодості він мало бував удома, займаючись військовою службою, а вихованням та початковою освітою сина займалася мати, Марія Михайлівна. Про неї святитель завжди згадував з ніжністю.
В одинадцять років Данило вступив до Київського Братського училища при Богоявленському монастирі, заснованому в 1615 році. Його ректором тоді був видатний проповідник та богослов Іоаникій Голятовський, який багато писав на захист Православ’я. Під його керівництвом виробився у майбутнього святителя чудовий дар слова. Одразу ж проявилися розумові здібності Данила, а також схильність до подвижницького та споглядального життя. У ньому бачили майбутнього ченця.
Це були роки війни, Київ неодноразово переходив то в російські, то в польські руки, і в 1665 році поляки зруйнували училище. Навчання Данила було перервано, і на сімнадцятому році життя він з дозволу батьків вступив до Кирилівського монастиря. Там 9 липня 1668 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Димитрій, а через рік був возведений в сан ієродиякона. Проходячи звичайні монастирські послухи, він водночас займався духовно-літературними працями, продовжуючи свою освіту.
23 травня 1675 року, у день Зішестя Святого Духа, він був висвячений в сан ієромонаха. Тоді розпочалася проповідницька діяльність майбутнього святителя. Спершу він був проповідником при архієпископі Лазарі (Барановичі).
Потім отець Димитрій служив у Вільні та Слуцьку. Після повернення до України йому довелося бути ігуменом у різних монастирях, бо багато обителей просили призначити його до них настоятелем.
1684 року, з благословення митрополита Київського Варлаама (Ясинського), святий Димитрій взявся за головну працю свого життя, а саме складання Четій-Міней, або Житій святих. Протягом двадцяти п’яти років він сам спостерігав за друком складених ним життєписів.
У 1701 році святий став митрополитом Сибірським і Тобольським. Не до душі було йому це призначення. У нього було погане здоров’я, та й продовжувати свою улюблену справу він міг лише там, де зосереджувалося просвітництво, а не в далекому Сибіру. Від хвилювання він навіть захворів. Уже в 1702 році його призначили митрополитом Ростовським.
Багато трудився святитель над улаштуванням духовного життя своєї пастви. Звичаї її стояли вкрай низько. Навіть діти священників майже ніколи не причащалися. У своїх окружних посланнях святитель повчав ієреїв, як гідно звершувати своє служіння.
При своєму будинку він відкрив училище для підготовки пастирів із дітей духовенства та сам стежив за їхньою освітою та вихованням.
Святитель був співчутливий до всіх нещасних, до своїх підлеглих ставився сердечно та дбайливо. Про його щедрість говорити зайве: він суворо дотримувався чернечих обітниць.
Одного разу святитель замкнувся та наодинці віддався палкій молитві. Так уранці його і знайшли — померлим на колінах.
Молитва, така улюблена ним за життя, супроводжувала його до смерті. Святитель Димитрій помер 28 жовтня 1709 року у віці п’ятдесяти восьми років.
1752 року під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубовий гроб зітлів, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чотки збереглися нетлінними.
Після знайдення святих мощей біля них стали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася по всій країні. У 1757 році святитель Димитрій був причислений до лику святих.
