Сьогодні в Україні, як і в багатьох інших державах, відзначають День батька. Але в нашій країні не буде веселих пікніків, змагань чи інших гучних святкувань дітлахів із татусями. Через війну, яку веде проти нашого народу російський агресор, українські батьки (та й матері) змушені на фронті захищати своїх і чужих дітей, змушені жертвувати своїм здоров’ям і життям заради інших. І в цьому – найвища їхня самопожертва, свідчення істинної любові, звершення місії захисту та турботи про своїх ближніх, про свій рід і край.
Особливе відчуття любові, сили та захисту відбувається саме з батьком. Через нього дитина вперше вчиться довіряти, слухати, бути любленою. Саме тому Ісус відкрив нам Бога як Отця – Того, Хто не просто Всемогутній, а безмірно близький: «Отче наш, що єси на небесах…» (Мф. 6:9).
Коли ми кажемо «Отче наш», ми визнаємо Бога не як далекого Творця, а як Того, Хто народжує нас у вірі, виховує в любові, провадить у вічність. Це не лише звертання, а передусім важлива складова стосунків з Ним. Адже Господь є Джерелом усього справжнього батьківства, і кожен земний батько покликаний відображати Його милість, мудрість та жертовність.
Духовне батьківство – місія вказати шлях до Христа, навіть тоді, коли дитина ще не питає про Нього. Це молитва в тиші ночі, благословення без слів, присутність, яка зміцнює віру. Бути батьком – означає не лише давати життя, але й виводити до Життя вічного.
На жаль, дуже багато українських дітей втратили батьків, але вони сьогодні згадають їх в молитві, зі сльозами на очах і пекучою тугою в серці, бо на землі їхніх татусів вже немає, їх забрала війна, їх вбили росіяни, або ж їх здолала хвороба. Світла та вічна їм пам՚ять.
Багато українських батьків нині перебувають в полоні на чужині, ледь зносячи катування, знущання, приниження та великі душевні страждання. Чи не єдине, що зігріває їхнє серце, – це мрія побачити своїх дітей, свою родину, і ця надія, ця любов додає їм сил, в ній вони черпають терпіння та бажання жити далі, дочекатися повернення додому.
Багато батьків після серйозних поранень та ампутацій разом зі своїми дітьми вчаться наново тримати ложку в руці чи в протезі, ходити, розмовляти. А деякі батьки разом зі своїми синами та доньками в цю хвилину пліч-о-пліч несуть службу в українському війську.
Дорогі українські татусі! Нехай Господь оберігає вас і ваші родини. Наша Церква щодня підносить за вас молитви та підтримує ваші родини, які з нетерпінням чекають на кожного з вас. Сил вам, віри та здоров’я! Ніколи не втрачайте надії, не падайте духом, не зневірюйтесь! Будьте добрим, надійним і люблячим прикладом для своїх дітей! І нехай Отець Небесний благословляє вас і зміцнює на життєвому шляху!
Інші записи
Парастас за спочилим протоієреєм Іоаном Мудрейком
