Сьогодні, у двадцять другу неділю після Пʼятдесятниці, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії.
Другу, соборну літургію, очолив настоятель протоієрей Іван Телятинський, якому співслужили: протоієрей Любомир Малофій, протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип і протодиякон Петро Стецюк. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.
Під час Богослужіння лунали особливі молитовні прохання за захисників і захисниць України, за владу та побожний народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Батьківщини та мирних жителів; віряни вознесли спільні молитви до Спасителя за мир в Україні.
Проповідь з повчальним словом до парафіян собору виголосив настоятель отець Іван, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.
Цього недільного дня ми чуємо євангельську притчу про багача та Лазаря, про розкішне життя одного та убогість та страждання іншого, а також про посмертний стан обох. Багач, який безумно змарнував життя своє у розвагах і в задоволенні пристрастей, успадкував вогненні муки. А Лазар, який чимало страждав у житті, після смерті був прийнятий серед праведників.
Багач пізнає справжній сенс життя лише після смерті. Він розуміє, що не багатство, не розкіш, не кількість речей визначають вартість людини перед Богом, а її серце, її духовний стан. Адже головне — це живий зв’язок із Богом і любов до ближніх. Саме це є справжнім скарбом, який не знищується часом і не забирається зі смертю.
Справжнє життя не вимірюється тим, що ми маємо, а тим, ким ми є перед Богом. Нехай наше серце буде відкрите для любові, щоб у кожній людині ми могли бачити образ Божий. І тоді навіть у нашій немочі засяє сила Божа, бо там, де є любов і віра, там уже починається Царство Небесне.
У цій притчі Господь ясно показав: якщо багач витрачає своє добро лише задля власної втіхи, а убогим не допомагає, не думає про душу свою та її вічну долю, то буде засуджений та не здобуде щастя в майбутньому житті. Ті ж, хто терплять, лагідно, без ремствувань переносять страждання, матимуть блаженне життя у Царстві Небеснім.
Сьогодні — святителя Нектарія Егінського.
Народився Анастасіос Кефалас (мирське ім’я святителя Нектарія Егінського, митрополита Пентапольского, чудотворця) у 1846 році в багатодітній сім’ї, його батьки (Димос і Василика Кефалас) мали шестеро дітей.
Бідне дитинство спонукало майбутнього святителя рано покинути рідну домівку та виїхати на заробітки в Константинополь. Завдяки роботі на тютюновій фабриці, він зміг накопичити гроші на отримання подальшої освіти.
З юних років святий пізнав на власному досвіді любов Бога до людини. Любов до Творця надихала юного Анастасія на поглиблене вивчення Святого Письма та творів святих отців. Продаючи в крамниці сигарети, він робив виписки з прочитаного на обгортках товару, займаючись чимось на зразок вуличної місії. Також працював наглядачем у школі при подвір’ї храму Гробу Господнього в Константинополі та згодом вчителем на острові Хіос.
7 листопада 1876 року Анастасій приймає чернечий постриг з ім’ям Лазар. 15 січня 1877 року, у день свого хрещення, митрополитом Хіоським Григорієм Лазар був висвячений в сан диякона. Він отримує нове ім’я — Нектарій. Через три роки переїжджає в Афіни для навчання за сприяння благодійника Іоана Хореміса. Після завершення освіти, за рекомендацією Хореміса, він переїжджає в Александрію до Патріарха Софронія IV.
У 1882 році отець Нектарій поступив на богословський факультет Афінського університету, де отримує стипендію імені А. Пападакіса. 23 березня 1886 року Патріарх висвячує його на священника. У серпні того ж року, його зводять у сан архімандрита. Паралельно він призначається проповідником і патріаршим секретарем, а потім і патріаршим намісником в Каїрі. 15 січня 1889 року, верховний архімандрит Нектарій Кефалас рукопокладається у архієрея та призначається митрополитом Пентапольскої митрополії.
Наближався час обрання кандидата в Предстоятелі Олександрійської Церкви. В освіченому та діяльному митрополиті бачили небажаного конкурента на патріарший престол, і заздрісники обмовили його, звинувативши в аморальному способі життя.
За безпідставним звинуваченням святителя відправили у відставку та він був змушений покинути єгипетську землю, переїхавши в Афіни. Змирившись з волею Божою, святитель переїжджає зі столиці в провінцію, де несе послух звичайного проповідника.
15 лютого 1892 року йому надається місце проповідника в Фтіодітській та Фокідській єпархіях. У березні 1894 року його запрошують очолити Духовну школу імені братів Різарі. На цій посаді святий залишався 14 років.
Після довгих років поневірянь по різних єпархіях, на деякий час Господь дав митрополиту Нектарію можливість вільно послужити людям своїми духовними дарами. Перейнявшись його пастирської любов’ю, грецька королева Ольга стала духовною дочкою святителя. Близькі стосунки з королівським подружжям сприяли прийняттю архієрея на посаду директора Різарієвської Богословської школи в Афінах.
Незабаром навколо святителя зібралися дівчата, які бажали присвятити життя чернечому подвигу. Споглядаючи їх тверде прагнення до чернечого життя, митрополит Нектарій за власні гроші купив землю на острові Егіна та облаштував там жіночий монастир.
Коли хвороба почала прогресувати, намісника доставили в Афінську лікарню. Грошей на утримання хворого ні у нього, ні у сестер не було. Співробітники лікарні були навіть здивовані, що надійшов до них пацієнт – архієрей. «Вперше бачу єпископа без панагії, золотого хреста, а головне – без грошей», – з подивом сказав один з працівників лікарні.
Два місяці святитель Нектарій провів в муках на одрі хвороби. Одразу після смерті святого на місці його смерті почали відбуватися чудеса. Коли знявши з нього сорочку, санітарка поклала її на паралізованого хворого, що лежав поруч, він піднявся з ліжка та миттєво став здоровим. Тіло подвижника ще до поховання почало виділяти миро. А коли на Егіні відбувалося відспівування святого, люди, що несли труну, відчули від свого одягу та рук чудові пахощі.
Одними з найвідоміших чудес, пов’язаних з ім’ям святого Нектарія, були зцілення від різних хвороб, таких як рак, туберкульоз, серцево-судинні захворювання та багато інших.
Також сьогодні Православна Церква вшановує чудотворну ікону Божої Матері «Скоропослушниця».
Появу цієї ікони старці Афону відносять до Х століття, у часи служіння святого Неофіта Дохіарського. А назву ця ікона отримала у ХVIІ столітті, коли від неї сталося чудо в Афонському монастирі, що зветься Дохіар.
Про це чудо відомо наступне: близько 1664 року в цьому монастирі монах Ніл ніс послух трапезника. І кожного разу, входячи до монастирської трапезної, він через неуважність коптив лучиною образ Божої Матері, що висів над входом.
Одного разу, проходячи вночі повз цієї ікони із запаленим світильником, він почув голос, який закликав його надалі не коптити ікону. Чернець спочатку злякався, але потім вирішив, що це жарт якогось брата та знехтував знаменням.
Так і далі продовжував Ніл ходити з запаленим каганцем ще якийсь період часу, допоки не почув ще раз голос від ікони: «Монах, недостойний ти такого імені! Чи довго ти так безпечно і так безсоромно коптитимеш перед Моєю іконою?». За цих слів нещасний був уражений сліпотою.
Монах згадав і першу пересторогу, став картати себе за таку неувагу до Пресвятої Богородиці та Її чесного зображення. Він слізно молився, каявся та вирішив не відходити від ікони до того часу, аж поки не отримає прощення у своєму гріху.
І невдовзі сталося чудо: монах Ніл почув милостивий голос, що линув від чудотворного образу, про те, що його молитва почута, він прощений, а зір йому повернутий: «Сповісти всій братії, що Я є покровом, провидінням і захистом цього монастиря, посвяченого архангелам. Нехай вони і всі православні християни звертаються до Мене у своїх скорботах і проханнях, і Я всіх їх почую; всім, хто з благоговінням до Мене буде приходити, Я буду заступницею, і молитви всіх будуть виконані Сином і Богом Моїм заради Мого заступництва перед Ним. Віднині ця Моя ікона буде називатися «Скоропослушницею», тому що миттєву буду Я являти милість до тих, хто буде приходити до неї і прохання їхні будуть вмить почутими». Після цього монах Ніл знову почав бачити.
З того часу багато ченців звідусіль приходили в Дохіарський монастир, аби вклонитися перед чудотворною іконою Божої Матері. Братія монастиря припинила прохід в трапезну повз цієї ікони та огородила місце перед чудотворним образом. Згодом тут постала каплиця.
І до цього часу перед іконою моляться за духовне прозріння, за зцілення від різних хвороб і недуг, просять про допомогу, підтримку Пресвятої Богородиці. Пресвята Богородиця виконала та тепер виконує Свою обіцянку – виявляє швидку допомогу та втіху всім, хто з вірою до Неї приходить.
Інші записи
Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі
