Божественна літургія у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

Сьогодні, в одинадцяту неділю після Пʼятдесятниці, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі відбулись дві Божественні літургії. 

Другу, соборну літургію, очолив протоієрей Іван Телятинський. Отцю-настоятелю співслужили: протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протодиякон Михаїл Мельник, диякон Олег Луцан, диякон Юрій Грабовецький, і диякон Василь Климович. Службу Божу прикрашав своїм співом Митрополичий хор під керівництвом заслуженого працівника культури України Михайла Замрозевича.  

Під час Богослужіння лунали особливі молитовні прохання за захисників і захисниць України, за владу та побожний народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Батьківщини та мирних жителів; віряни вознесли спільні молитви до Спасителя за мир в Україні.

Проповідь з повчальним словом до парафіян собору виголосив настоятель отець Іван, подякував присутнім за спільну молитву та закликав на всіх Боже благословення. Традиційно після літургії розпочались щоденні молебні.

У сьогоднішній недільній Євангелії Христос розповідає притчу про царя, який захотів зробити розрахунок зі своїми рабами. Один із них був винен йому надзвичайно багато та не мав чим повернути борг. Цар наказав продати його, його дружину, дітей та все майно. Але раб упав перед ним і почав просити про милість. Цар змилосердився над ним і простив йому весь борг.

Після такого прощення, здавалося б, раб мав би зовсім по-іншому подивитися на інших. Але, вийшовши від царя, він зустрів іншого раба, який був винен йому значно менше. Той також просив про милість, але раб не захотів його простити. Він схопив його та вимагав повернути борг. Коли цар дізнався про це, то покликав його та нагадав про те, що сам щойно отримав.

Борг між царем і рабом у цій притчі стає образом нашого життя перед Богом. Ми маємо перед Ним те, чого самі не можемо повернути. Але Господь не дивиться на людину лише через її провини. Він милує та прощає. Проблема починається тоді, коли людина, отримавши цю милість, продовжує дивитися на інших лише через їхні борги перед нею.

Тому Христос говорить не тільки про прощення іншого. Він показує, наскільки сильно наше ставлення до ближнього залежить від того, чи усвідомлюємо ми самі, ким є перед Богом. Бо коли людина пам’ятає лише про те, що їй винні, вона поступово перестає бачити те, що отримала сама.