«На початку створив Бог небо і землю. Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою» (Бут. 1:1-2). «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7).
До появи Студійського уставу (тобто до IX століття), понеділок після Пʼятдесятниці не мав звʼязку з прославленням Святого Духа. Вперше найменування понеділка «Днем Святого Духа» появляється в Студійських монастирських типіконах. Головною відмінністю дня являється особливий канон Святому Духу, написаний Феофаном в IX столітті. Святий Дух є не безособовою силою чи дією, Він є рівним Отцю і Сину за Божественними властивостями, є Особою Святої Тройці.
Святий Дух вічний, незмірний, всюдисущий. Його дія є таємничою, містичною, і ніхто не може сказати, як саме вона звершується, адже, за словами святого апостола Павла:
«Божого ніхто не знає, крім Духа Божого» (1 Кор. 2:11).
Плоди дії Духа Святого є справжні та видимі – безсумнівно засвідчується і Писанням, і досвідом християнського життя.
Найпершим плодом Духа Святого є сама можливість віри в Бога:
«Ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого. Дари рiзнi, а Дух один i той же; i служiння рiзнi, а Господь один i той же; i дiяння рiзнi, а Бог один i той же, Який творить усе в усiх… Усе це творить один i той же Дух, надiляючи кожному осiбно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12:3-6, 11).
Також Священне Писання свідчить:
«Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде» (Ін. 3:8).
Як і всім особам Святої Тройці, Святому Духу віддається єдине та нероздільне поклоніння, тобто поклоняючись Святому Духу, християни поклоняються разом з Ним Отцю і Сину, постійно маючи на увазі Їхнє спільне Божество, єдину Божественну сутність. Святого Духа відрізняє особисту (іпостасну) властивість, яка полягає в тому, що Він споконвічно походить від Отця. Походження Святого Духа не має ні початку, ні кінця, воно є цілком позачасовим, оскільки поза часом існує Сам Бог.
Через Духа Святого ми маємо можливість молитви до Бога та отримуємо те, що просимо на благо:
«Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними» (Рим. 8:26).
Саме через Святого Духа нам подається мудрість, життя, рух. Збагачуючи людину різноманітними духовними дарами та плодами, Дух Святий прикрашає її різноманітними чеснотами, преображаючи, вдосконалюючи її, очищаючи від духовної скверни й ведучи до спасіння. Плодами дії Духа Святого є багато християнських чеснот і благ: апостол Павло серед таких виокремлює любов, радiсть, мир, довготерпiння, доброту, милосердя, вiру, лагiднiсть, стриманiсть (Гал. 5:22-23).
Чому Господь явив дію Святого Духа саме в таких зовнішніх формах – достеменно знає лише Він Сам. Ми ж, люди, в силу свого досвіду та знань можемо зауважити, що голуб – це символ смирення, лагідності та добра, а вогонь – світло віри, теплота любові та благодать, послані Богом.
Голуби здавна відомі людям як доволі мирні птахи, а також як чисті птахи за законом Мойсеєвим. У природному середовищі голуби є неагресивними, покірними птахами. Навіть Сам Спаситель згадував їх, посилаючи Своїх найближчих учнів на проповідь:
«Будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10:16).
Щодо вогненних язиків, то цей образ близький до інших біблійних алегорій Божественної сили, що пов’язані з вогнем і полум’ям.
