Пʼятдесятниця — найдавніше з дванадесятих свят. Свідчення про святкування Пʼятдесятниці зустрічаються у працях вчителів Церкви ІІ-ІІІ століть: святителя Іринея Ліонського, Тертуліана та Орігена.
У IV столітті Пʼятдесятниця вже набуває найвищого статусу та урочистого Богослужіння у всіх християнських Помісних Церквах. Історик Євсевій Кесарійський називає Пʼятдесятницю «великим святом» та «святом свят». Святитель Іоан Золотоустий згадує старозавітний припис про три головні свята, коли «уся чоловіча стать повинна зʼявлятися перед лице Господа» (Втор. 16:16), і говорить про те, що християнські свята Богоявлення, Пасха та П’ятдесятниця мають аналогічний статус у Церкві.
Найдавніший опис Богослужіння Пʼятдесятниці подається в «Паломництві» Егерії, яка описує єрусалимську традицію IV ст. Служба Пʼятдесятниці відрізнялася особливою урочистістю та за своєю природою була найяскравішим представником стаціонального Богослужіння (стаціональне Богослужіння – означає «Богослужіння із зупинками» (від лат. statio – «зупинка»); у такому Богослужінні окремі його частини відбувалися у різних частинах міста, а перехід між ними відбувався у форматі Богослужбової ходи). Саме Богослужіння складалося з шести частин (наслідувань), починалося воно рано-вранці, потім з перервами відбувалося в різних місцях міста та закінчувалося опівночі. З цікавих особливостей можна відзначити читання євангельського зачала про вознесіння Господа.
Отже, якби не відбулося зішестя Святого Духа, то не було б і святої апостольської вселенської Церкви Христової з її пастирями та Таїнствами, через які тепер на всіх віруючих безперестанно діє благодать Божа. Без Духа Святого не було би духовного начала в людині, не було б миру в душі, правди та святості, істинної радості.
Відзначається це свято щороку в різні дати, через сім тижнів від Великодня, тобто на 50-й день після Пасхи, у неділю. Це велике дванадесяте свято повʼязане зі спогадом євангельської події зішестя Святого Духа на апостолів: на 50-й день по Воскресінню Христовому та на 10-й день по Його Вознесінню.
Чому саме на 50-й день, а не у якийсь інший сталися ці події? Достеменно це невідомо, це тайна Божого Промислу. Однак Богослови пояснюють це так: обчислення плину часу тижнями походить, як ми знаємо, з одкровення Старого Завіту та пов’язане з довершенням протягом шести днів творення світу та спочинком Творця у день сьомий. Витлумачення самого цього числа, сім, можна побачити у єднанні чисел чотири й три. Число три – символ та образ Святої Тройці, Трьох Божественних Осіб, Які звершують творення світу. Число чотири символізує саме творіння, яке має чотири сторони, чотири пори року, чотири стихії – повітря, землю, вогонь та воду. Відтак число сім є символічним сполученням трьох і чотирьох, образом творчої та промислительної дії Бога у світі. І цей образ, накладаючись на творчу седмицю днів, сім разів по сім, є ніби знаком повноти взаємодії Бога та світу, Творця та Його творіння. Відтак день 50-й є ніби знаком перевершення плину буття, знаком піднесення до нового стану.
З книги Діянь святих апостолів ми дізнаємося про те, що відбувалося тоді у Сіонській світлиці – кімнаті одного з будинків в Єрусалимі, де зібралися апостоли. Передання свідчить, що разом з ними була тоді і Мати Спасителя.
Зібралися разом апостоли з кількох причин. По-перше, це був день єврейської П’ятдесятниці, коли юдеї згадували дарування їм Закону Мойсея – знаменитих скрижалей з десятьма заповідями, які Бог дав пророку на горі Синай, та інших настанов Господніх. Сталося це на 50-й день після старозавітної Пасхи та виходу євреїв з Єгипту. По-друге, за десять днів перед святом їхній Вчитель вознісся на Небо, давши заповідь учням Своїм залишатися у Єрусалимі, доки не сповняться вони силою з неба (Лк. 24:49).
Тож як звершення давнього синайського прообразу та виконання згаданої Христової обітниці, у день П’ятдесятниці на учнів Спасителя, зібраних на молитву, у вигляді вогненних язиків зійшов Дух Святий та наповнив апостолів.
Коли Дух Святий у вигляді полум’яних язиків зійшов на учнів Христових, зібраних разом, то вони через це склали містичне Тіло Церкви, яке потім стало зростати. У той самий день свідки чуда П’ятдесятниці після проповіді апостола Петра у великій кількості увірували та долучилися до Церкви. Від того часу і до віку Дух Святий перебуває в Церкві, діє в ній та ніколи не відступає від неї.
