Є святі, чия проповідь почалася не з кафедри та не перед натовпом. Вона почалася з одного тихого слова — «ні».
Саме таким було свідчення мучениці Сусанни, пам’ять якої Церква звершує сьогодні.
Наприкінці III століття молода римлянка опинилася перед вибором, який зовні взагалі не виглядав трагедією. Навпаки — їй пропонували майбутнє, про яке в тогочасному Римі можна було мріяти: шлюб із Максиміаном, співправителем імператора Діоклетіана, близькість до імператорського двору, становище, достаток.
Потрібно було тільки поступитися тим, що для неї було непоступливим.
Христом. Сусанна відмовилася. І тоді відбулося те, заради чого її життя варто перечитувати через сімнадцять століть.
До дівчини послали її родича Клавдія — переконати, вплинути, схилити до потрібного рішення. Але після розмови із Сусанною змінив рішення не той, кого переконували.
Змінився сам Клавдій. Її віра настільки вразила його, що він прийняв християнство. Разом із ним до Христа прийшли його дружина Препедигна та сини Олександр і Куфій. Згодом християнином став і Максим, якого також посилали вплинути на Сусанну.
У цьому житії майже немає того, що сьогодні назвали б «інструментами впливу». Одна молода жінка. Одна совість. Одна віра, якою вона відмовилася торгувати. І цієї віри виявилося достатньо, щоб люди навколо неї почали змінюватися.
Ось одна з найсильніших властивостей справжнього християнського свідчення: людина може нічого нікому не нав’язувати — але її вірність Богові ставить запитання перед совістю іншого.
За цей вибір довелося заплатити страшну ціну. Клавдій та його родина зазнали переслідувань та мучеництва. Сусанну примушували принести жертву язичницьким богам. Вона відмовилася та була страчена у власному домі.
Церква зберегла пам’ять не про її програш. Церква зберегла пам’ять про її свободу. Бо імперія могла розпорядитися її тілом, але так і не змогла розпорядитися її совістю.
І, можливо, саме тому сьогодні поруч із ім’ям Сусанни ми читаємо цілий ряд інших імен: Гай, Гавиній, Клавдій, Максим, Препедигна, Олександр, Куфій. Вона залишилася вірною — і її вірність стала світлом для інших.
У час, коли зло знову намагається переконати людину, що сила важливіша за правду, а страх сильніший за свободу, пам’ять мучеників повертає нас до простої християнської істини: іноді для перемоги над темрявою достатньо однієї людини, яка не погодилася стати її частиною.
Сьогодні помолімося святій мучениці Сусанні та всім, хто разом із нею зберіг вірність Христові. Нехай їхніми молитвами Господь дасть і нам не втратити совісті серед випробувань, не дозволить страхові зробити нас меншими, ніж ми покликані бути, укріпить наших захисників і захисниць та збереже Україну!
