Сьогодні Православна Церква вшановує святих мучеників Памфіла й Капітона.
Про них не залишилося великого житія. Немає докладної розповіді про дитинство, родину чи шлях до віри. Давня церковна традиція зберегла лише найголовніше: Памфіл і Капітон були християнами та за сповідання Христа прийняли мученицьку смерть — їх усікли мечем поблизу Оліуреї, неподалік Константинополя.
І, можливо, саме ця скупість історичних відомостей промовляє сьогодні особливо сильно. Людина може залишитися майже невідомою для історії — і бути назавжди знаною Богові. Ми звикли до світу, в якому все має бути зафіксоване: ім’я, фотографія, біографія, досягнення. Але Церква вже багато століть вимовляє два імені — Памфіл і Капітон — тому що для Бога вирішальним виявилося не те, скільки про них написали люди, а те, Кому вони залишилися вірними до кінця.
У цьому є особливе слово і для України. Скільки сьогодні є тих, чиїх імен ми ще не знаємо. Тих, хто тихо рятує, захищає, лікує, волонтерить, молиться. Тих, про чий останній подвиг, можливо, ніколи не напишуть книжок. Але жодна вірність, жодна жертва і жодне життя не губляться перед Богом.
«Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2:10).
Саме ці слова Святого Письма можуть стати духовним ключем до пам’яті мучеників Памфіла й Капітона. Їхнє мучеництво було завершене мечем, але для Церкви це був не кінець — це стало свідченням перемоги вірності над страхом смерті.
