Святий праведний Петро (Калнишевський) Багатостраждальний був останнім отаманом Запорізької Січі. Він народився в сім’ї козацького старшини, у селі Пустовойтівка Сумської області. Невдовзі після народження майбутнього отамана його мати овдовіла.
У восьмирічному віці Петро потрапив на Запорізьку Січ. Там він отримав освіту, що відіграла значну роль у його подальшій військовій кар’єрі. У ті часи на Запоріжжі було відкрито багато шкіл при церквах, де викладали представники духовенства.
Ставши отаманом Запорізького війська, Петро Калнишевський став усіляко допомагати простому люду. Він розвивав сільське господарство на Запоріжжі та визволяв своїх співвітчизників з полону кримських татар. Звільненим людям він надавав земельні ділянки, на яких вони могли жити та працювати.
Маючи глибоку та сильну віру в Бога, святий Петро будував та відновлював церкви. Це ще більше сприяло укріпленню авторитету кошового отамана як серед війська, так і серед мирного люду.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774 років було прийнято рішення про знищення Запорізької Січі. Кошового отамана Петра Калнишевського доставили до Петербурга. Там за непокору царським указам його засудили як повстанця на страту. Проте на прохання Петра Потьомкіна вирок було замінено засланням до Соловецького монастиря.
На той час праведному Петру Калнишевському вже виповнилося вісімдесят два роки. Він був позбавлений права спілкування та переписки та закритий до каземату розміром 1 на 3 метри. Звідти він мав право бути виведеним лише тричі на рік: на Різдво, Пасху та Преображення Господнє.
Залишилися спогади очевидців про те, що святий Петро Калнишевський, втративши все, жодного разу нікого не засудив та залишався спокійним, благодушний і таким самим міцним духом, як за часів молодості.
За наказом імператора Олександра І в 1801 році Петра Калнишевського було звільнено із каземату, де його утримували довгих двадцять п’ять років. Отаман мав право вибору, проте вирішив залишитися у Соловецькому монастирі. Там він доживав останні два роки свого земного життя як звичайний послушник. Як казав сам праведний Петро, за роки ув’язнення він так звикся з внутрішньою свободою, що не прагнув ніякої іншої.
Преставився святий праведний Петро Калнишевський 1803 року у віці ста дванадцяти років. Як було написано на його могильному камені, він помер «смертю благочестивою, доброю».
Ченці монастиря поховали його на почесному місці — на південному подвірʼї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві. Після того, як у 20-х — 30-х роках ХХ ст. на монастирському цвинтарі були влаштовані табірні городи, місце могили праведника було загублене, але до наших днів дійшла надмогильна плита з написом.
Своїм життям праведний Петро показав приклад смирення та терпіння, великої любові до Бога та свого народу та краю. У любові до народу свого був подібний до святого апостола Павла, який писав: «Я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних по плоті» (Рим. 9:3). Так само і цей святий праведник мав велику любов до свого народу по плоті. Тому і вибрав страждання, щоб перемогти неправду та беззаконня.
