Його життя — це наповнений дійсністю діалог з Богом, коли і в тиші монастиря, і перед людьми — він покликав усіх до Царства.
Він служив серед пустелі і громади, не розділяючи дім молитви та дім світу. У Хозеві він вів суворе життя, але з ревністю пастиря, цьому навчив нас: істинне служіння не відокремлене від молитви, і молитва — не втеча від людей.
У «Житіях святих» читаємо, що Іоан
«усі свої дні присвятив вихованню братії, суворості у постах, молитві безперервній… і багато душ навернув до покаяння».
У щоденному ритмі знайти хвилину тиші, щоб серце промовило з Богом — так само, як Іоан, навіть під тягарем влади, не забував про двері у свою печеру молитви.
Дбати про ближніх — не лише словами, але ділами, як він навчав через любов і догляд.
