Історія Церкви знає чимало імен, які залишилися не тому, що були могутніми чи впливовими, а тому, що не зрадили Бога.
Сьогодні ми вшановуємо священномученика Поліхронія, єпископа Вавилонського, пресвітерів Парменія, Єлиму і Хрисотеля, дияконів Луку та Муко. Вони жили в час, коли за проповідь Євангелія можна було втратити все — служіння, свободу і навіть життя. Але вони не відмовилися від свого покликання.
Часто ми думаємо, що мучеництво — це лише про далекі століття. Насправді кожен день ставить перед людиною вибір: сказати правду чи промовчати, допомогти ближньому чи пройти повз, залишитися чесним чи погодитися на компроміс із власним сумлінням.
Саме в таких, на перший погляд, непомітних рішеннях формується наша вірність Христові.
У час війни ми особливо розуміємо ціну цієї вірності. Українці щодня зустрічають людей, які не продають свою совість, не зрікаються правди, не залишають тих, хто потребує допомоги. Саме з таких людей народжується сила народу та незламність держави.
Священномученики нагадують нам просту, але важливу істину: зло перемагає не тоді, коли стає сильнішим, а тоді, коли добрі люди перестають бути вірними своїй совісті.
Тож сьогодні попросімо Господа, щоб молитвами святих мучеників Він дарував нам мужність залишатися християнами не лише в храмі, а й у щоденному житті. Саме там починається справжнє свідчення віри.
