Велика й свята є ця Субота, бо Церква під час Богослужіння згадує перебування Спасителя у гробі та Його зішестя душею до пекла.
Святі отці завжди наголошували на величезному значенні цього дня для православних, у суботу Богослужіння розповідає нам про те, як Господь долає владу диявола та звільнює від неї душі померлих.
Таємні учні Ісуса, святі Йосиф та Никодим, після страти зняли пречисте Тіло Господа з Хреста та, обгорнувши за юдейським звичаєм плащаницею, поклали у новому кам’яному гробі – печері неподалік від Голгофи.
Юдейські первосвященники та фарисеї знали, що Христос пророчо казав про Своє Воскресіння. Не вірячи, вони однак боялися, аби апостоли не вкрали Його Тіла та не сказали народу, що Він воскрес. Тому була поставлена біля гробу варта з римських легіонерів, а вхід до поховальної печери привалений великим каменем. Але цим противники Христові додали Істині лише нового підтвердження. Адже свідками Воскресіння стали не тільки учні Христові, але й воїни, які стерегли гріб.
Богослужіння Великої Суботи – це літургічне поєднання Пасхи розпʼяття та Пасхи воскресіння. Вони являються вершиною православної літургійної традиції. Богослужіння Великої Суботи – це побожне бдіння перед гробом Господнім.
Вечірня Великої Суботи звершується разом із Літургією Василія Великого. Це Богослужіння належить вже до Пасхальної неділі. Священники розпочинають його звершувати ще в темних ризах, але зовнішня обстановка, переодягнені у світле престол та жертовник, аналої та ікони добавляють світлого великоднього настрою.
Після читання 15-и паремій та апостола царські врата закриваються та священики переодягаються також у ризи білого кольору. Усе це відбувається під час співу стихів 82-го псалма: «Воскресни Боже, суди землю, бо Ти успадкував усі народи».
Чи не найбільш молитовним моментом Літургії Великої Суботи є спів замість «Херувимської» ось цього піснеспіву: «Нехай мовчить всяка плоть людська, і нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє, Цар бо над царями і Господь над володарями приходить принести Себе в жертву і дати Себе на поживу вірним». І дійсно все ще мовчить…
У західній християнській зображальній традиції є звичай малювати Тройцю із мертвим Спасителем – Сином Божим на руках у Бога Отця. Ця Тройця у скорботі дійсно нагадує нам саме ці хвилини. Бог-Отець приймає жертву за любов до роду людського. Він віддає Свого Сина Єдинородного, а ми Його розпинаємо та повертаємо мертвим. Усе ще мовчить. Христос у гробі…
Хоча в цей час ми маємо скорботу, але віра наша свідчить для серця: світло Боже розвіє морок зла, сила беззаконних впаде, неправда буде викрита, життя і любов торжествуватимуть.
Спливають останні години, які відділяють нас від найбільш значущого в житті християнина свята – Воскресіння Христового. Уже розлилося передчуття незрівняної духовної радості, а в серці – величезне відчуття подяки Господу нашому Ісусу Христу за те, що нарешті смерть знищено, що спасіння роду людського відбулося.
