Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі.
Хресна дорога – це молитовний спогад про страждання Спасителя. Це дорога, яку Ісус Христос пройшов на Голгофу, де був розп’ятий на хресті, складається з 14 стацій, починаючи від засудження Ісуса Христа до вкладання Його тіла до гробу. У цей час і не тільки, усім нам потрібно розважати про страсті, про страждання Христові, які Він перетерпів, віддавши життя заради спасіння усього людства!
Марна була втіха ада,
Марна всяка хитра зрада.
Марна, марна і печать ворожа,
Славно, славно встане правда Божа.
Тож ми Христу поклонімося
І всі щиро помолімся.
Христе, Христе, славим Твої Страсті.
Зволь же, зволь же й наші душі спасти!
ПРЕТЕРПІВИЙ ЗА НАС СТРАСТИ, ІСУСЕ ХРИСТЕ, СИНУ БОЖИЙ, ПОМИЛУЙ НАС!
У п’ятницю першого тижня Великого посту, на Літургії ранішосвячених дарів після заамвонної молитви читається канон святому великомученику Феодору Тирону, а після цього коливо, приготовлене з пшениці або рису, з медом і маком, благословляється та роздається вірним.
Встановлення цієї традиції сягає корінням IV століття. В 361 – 363 році правив імператор-язичник Юліан Відступник, який здійснював жорстокі гоніння на християн. Він наказав окроплювати в перший тиждень Великого посту всі продукти на ринках Константинополя ідоложертовною кров’ю. Такий вчинок правителя був виявом жорстокого глузування над християнською вірою, адже християнам треба «утримуватися вiд iдоложертовного, i крови…» (Діян. 15: 29). Тоді Константинопольському архієпископу Євдоксію явився уві сні святий Феодор і повелів оголосити християнам не купувати в ці дні окроплену ідоложертовною кров’ю їжу, а замість неї споживати варену пшеницю з медом – коливо. Таким чином коливо стало символом збереження християн від осквернення.
За Переданням, це чудесне явлення відбулося за 50 років після мученицької смерті святого Феодора Тирона. Він був вправним воїном, а його прізвище Тирон походить від латинського «tiro», що означає «новобранець», «рекрут». У ту пору воїни імператора були зобов’язані приносити жертви римським богам. Імператор також бажав, щоб і його вшановували, як бога. Феодор відмовився це зробити та відкрито визнав себе християнином. За це він був підданий жорстоким тортурам, проте не відрікся від віри Христової.
Багато мук довелося йому стерпіти за свою стійкість у вірі, зрештою, Феодора Тирона було спалено на вогнищі. Тіло мученика, яке залишилося неушкоджене вогнем, благочестива християнка Євсевія поховала у своєму будинку. Згодом мощі Феодора перенесли до Константинополя.
Під час проведеної за вказівкою імператора Галерія кампанії з примусу християн до принесення жертв язичницьким богам Федора разом з іншими вірянами примушували зректися Христа та принести жертву ідолам, але воїн твердо привселюдно визнав свою віру в Христа Спасителя. Воєначальник Федора Врінк дав йому кілька днів на роздуми, під час яких святий посилено молився.
Після цього Федора звинуватили в підпалі язичницького храму Кібели та привели на суд до градоначальника Публія. Святий знову сповідував себе християнином, після чого його помістили у в’язницю та прирекли на голодну смерть. Там йому явився Ісус Христос, Господь втішав і підкріплював його.
Виявивши через деякий час великомученика живим, градоначальник знову запропонував йому здійснити жертвоприношення. Після відмови Федора піддали тортурам – його тіло стругали залізними зубцями, але святий продовжував сповідувати Христа, за що його засудили на спалення. Святий без трепету зійшов на вогнище та з молитвою та славослов’ям віддав свою святу душу Богу. Сталося це близько 306 року.
Останки Федора, за переказами не пошкоджені вогнем, попросила християнка Євсевія та поховала у своєму домі в місті Євхаїтах, недалеко від Амасії. Згодом мощі було перенесено до Константинополя, до храму, освяченого в ім’я його. Голова ж його перебуває в Італії, у місті Гаете.
Пам՚ять святого мученика Феодора Тирона Православна Церква вшановує в суботу першого тижня Великого посту, а освячення колива в пам՚ять про його чудесне явлення архієпископу Константинополя – у навечір’я суботи, в п’ятницю.
Молитвами славного великомученика Феодора Тирона, Христе Боже, помилуй і спаси нас!
Святі священномученики Василій, Єфрем, Капітон, Євгеній, Єферій, Елпідій та Агафонов, памʼять яких ми сьогодні звершуємо, проповідували Євангеліє Христове в землі Північного Причорноморʼя від Дунаю до Дніпра, включно з Кримом, і закарбували своє апостольство мученицькою смертю в IV столітті в місті Херсонесі Таврійському. Язичники, які населяли кримські землі, чинили опір поширенню християнства. Але віра Христова через своїх самовідданих проповідників міцніла та утверджувалася. Багато благовісників поклали свої життя в цій боротьбі.
На початку IV століття в Херсонесі була заснована єпископська кафедра. Це була переломна епоха, коли Херсонес, що служив базою для римських воїнів, поступово переходив у залежність від Візантії. У царювання Діоклетіана (284-305), у 300 році (тобто ще до початку гоніння, яке імператор почав з 303 року) Єрусалимський Патріарх Ермон (303-313) для Євангельської проповіді розіслав в різні країни багатьох єпископів. Двоє з них, Єфрем та Василь, після прибуття в Херсонес, наставляли там Слово Боже.
Потім святитель Єфрем пішов до народів, які жили по Дунаю, де в благовісті Христовому зазнав багато скорбот. Під час гоніння він був обезголовлений. Проповідь в Херсонесі продовжував святий Василій – сподвижник святого Єфрема. Багатьох ідолопоклонників він наставив на шлях істини. Інші заблудлі жителі міста чинили шалений опір. Сповідник був схоплений, його нещадно побили та вигнали з міста. Вийшовши в гори та оселившись в печері, він невпинно молив Бога за цих людей, щоб Господь осяяв їх світлом істинного Богопізнання.
Господь послав невірним диво. У знатного жителя Херсонеса помер єдиний син. Покійний зʼявився батькам уві сні та повідав, що святий Василій своїми молитвами до Істинного Бога може воскресити його з мертвих. Коли батьки розшукали святителя та просили його зробити диво, святий Василій відповідав, що сам він – грішна людина та не має сил воскрешати мертвих, але Господь Всемогутній та може виконати їхнє прохання, якщо вони увірують в Нього. Довго молився святий, закликаючи Імʼя Святої Тройці. Потім, освятивши воду, вилив її на померлого, і той ожив. Тоді святитель з пошаною був повернутий до міста. Багато язичників тоді увірували та охрестились.
Також сьогодні Церква вшановує ікону Божої Матері «Споручниця грішних», яка була написана ще у 1622 році.
Образ Богоматері «Споручниця грішних» тривалий період перебував разом з іншими зображеннями ликів святих, і був нікому не відомим. Ікона була забруднена до такої міри, що неможливо було розглянути зображення і написи.
Уперше цей образ прославився чудесами в Одрино-Миколаївському чоловічому монастирі в середині ХІХ століття. Стародавня ікона Богоматері «Споручниця грішних» через застарілість свою не користувалася належним шануванням і стояла в старій каплиці біля монастирських воріт. Але 1843 року багатьом жителям у сновидіннях було відкрито, що ікона ця наділена, за Божим Промислом, чудотворною силою.
Одного разу, у 1844 році, церкву відвідала жінка з хворою дитиною, яку бентежили напади невідомого походження. Мати по закінченні Літургії попрохала священика прочитати молитву перед іконою «Споручниця грішних». Після молебню відбулося справжнє диво – дворічний хлопчик одужав.
Згодом ікона Богоматері була розміщена в монастирі на найбільш поважному місці. Через деякий час образ почав мироточити – волога з’являлася на обличчі Божої Матері спершу у вигляді кількох крапель, яких з часом ставало дедалі більше. Диякон стояв біля ікони, збирав цілющу вологу на чисту тканину та роздавав стражденним, які потребують зцілення.
Одного разу селянин занедужав від незрозумілої хвороби. Влітку в спеку він з дружиною працював на своєму городі, а коли прийшов додому, відчув себе погано та приліг. Коли він не встав до вечора, рідні захвилювалися. Селянин проспав три дні. На четвертий він відкрив очі, при цьому зіниці його були нерухомими, на голос він не відгукувався, їжу і питво не брав. Покликали священика, який помолився та дав пораду – відвезти хворого до церкви Святого Миколая. Уранці його привезли в храм і поклали на підлогу, оскільки стояти хворий не міг. Потім селянин раптово здригнувся і проявив ознаки життя. Рідні його підняли та приклали до ікони. Прозвучала молитва до Богородиці «Споручниця грішних». Несподівано хворий чітко і ясно відповів: «Я вже одужав». Після цього він вже міг твердо стояти та навіть перехреститися. З церкви він вийшов самостійно. Також ікона відома тим, що в 1847-1848 роках, коли вирувала епідемія холери, зцілила багатьох хворих.
Інші записи
Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі
