Інтервʼю настоятеля храму «Святителя Миколая» протоієрея Ростислава Ільківа

ВІД ХРАМУ ДО TIKTOK: ЧИ МОЖЕ СВЯЩЕННИК БУТИ БЛОГЕРОМ І РЕКЛАМУВАТИ В СОЦМЕРЕЖАХ

Сьогодні священника можна зустріти не лише у храмі, а й у TikTok, Instagram чи YouTube. Короткі відео, відповіді на запитання, роздуми про віру, пояснення біблійних текстів, іноді — жарти та популярні тренди. Соціальні мережі стали ще одним способом говорити з людьми, особливо з молоддю. Але разом із цим виникають нові запитання: чи може священник бути блогером, чи допустима для нього реклама та що відбувається, коли духовний контент починає приносити гроші?

Про це «МІСТО» поговорило з протоієреєм Ростиславом Ільківим — настоятелем храму «Святителя Миколая» ПЦУ в Івано-Франківську.

Від площ і кораблів — до соціальних мереж

Проповідь завжди шукала шлях до людини. Якщо колись апостоли говорили з людьми на площах, у синагогах чи навіть на кораблях, то сьогодні одним із місць для спілкування стали соціальні мережі.

Саме тому, на думку протоієрея Ростислава Ільківа, присутність священника в соцмережах не варто сприймати як обов’язок. Це насамперед сучасний спосіб комунікації, який підходить не кожному.

«Я не вважаю, що це обов’язок. Це, швидше за все, один із сучасних методів спілкування з людьми. Як колись апостоли проповідували на площах, у синагогах чи на кораблях, сьогодні одним із таких способів стали соціальні мережі».

Водночас важливо, щоб за бажанням вести блог не загубилася сама причина, через яку священник виходить до людей.

«Не кожен священник покликаний до цього. Головне, щоб було бажання не стати популярним, а духовним».

І тут, можливо, проходить одна з головних меж для священника-блогера: соціальні мережі можуть бути інструментом, але не повинні ставати самоціллю.

Чи не забирає блог час у служіння?

Щоденне ведення сторінки — це також робота: потрібно шукати теми, готувати матеріали, записувати та монтувати відео, відповідати на коментарі.

Тому закономірно виникає питання: чи не відволікає це священника від його основного покликання?

Для протоієрея Ростислава Ільківа відповідь залежить від змісту такого блогу.

На першому місці для священника, за його словами, завжди мають залишатися Божественна літургія, таїнства, пастирська опіка людей, молитва та сім’я.

Але просвітницький блог може, навпаки, доповнювати це служіння.

«Якщо блог просвітницький, то священник так само докладає час і зусилля, щоб знайти інформацію, впорядкувати її, знайти цікаві факти зі Святого Письма і донести це людям. Тому блог може і не відволікати, а навпаки — допомагати вивчати і доносити людям корисну інформацію».

Тобто соціальні мережі можуть стати продовженням просвітницької роботи — за умови, що вони не витісняють головного.

Що говорить Церква про священників-блогерів?

Instagram, TikTok та YouTube стали звичними майданчиками для спілкування. Проте питання про загальну позицію Церкви щодо активності священників у соцмережах залишається окремим.

Протоієрей Ростислав Ільків наголошує, що не може говорити від імені всієї Церкви.

«Від Церкви говорить Предстоятель або Священний синод. Я як священник не можу говорити загальну позицію, бо вона ще не була озвучена або розглянута на синоді».

Водночас особисте ставлення до соцмереж багато в чому залежить від того, який контент створює священник.

Якщо через відео чи дописи людина отримує відповіді на духовні питання, починає цікавитися вірою, молитися або наважується прийти до храму — такий формат комунікації може бути корисним.

Реклама та довіра: чому тут потрібна обережність

Найбільш делікатне питання виникає тоді, коли сторінка священника стає популярною та з’являються рекламні пропозиції.

Для звичайного блогера рекомендація ресторану, магазину чи певної послуги є звичною частиною роботи. Але до рекомендації священника люди можуть ставитися інакше.

«Люди довіряють священнику не як блогеру, а як духівнику. Тому будь-яка реклама сприймається як рекомендація людини».

Саме тому, вважає отець Ростислав, до реклами потрібно ставитися особливо уважно.

Мета духовного блогу — не продаж товарів чи послуг. І важливо, щоб рекламні можливості поступово не змінили сам характер сторінки.

«Мета просвітницького блогу аж ніяк не реклама. І треба бути дуже обережним, щоб з часом можливість рекламувати і вибір, що саме рекламувати, не витіснили початкову ідею релігійного просвітництва».

Тому особисто він радше уникав би реклами або дуже ретельно обирав би те, що можна рекомендувати своїй аудиторії.

Де закінчується реклама та починається корисна інформація?

Однак не кожне згадування лікаря, соціального працівника чи певної організації обов’язково має бути комерційною рекламою.

Наприклад, якщо лікарі готові безкоштовно або зі знижкою допомагати військовим, про це важливо розповісти. Якщо соціальні працівники підтримують людей, які опинилися у складних обставинах, — така інформація також може бути корисною.

«Якщо є лікарі, які готові працювати з воїнами безкоштовно чи зі знижкою, то це можна донести до людей. Якщо є соціальні працівники, які допомагають потребуючим, — про це варто говорити».

У такому випадку йдеться радше про можливість донести до людини інформацію, яка може їй допомогти.

Саме тут виникає тонка межа між рекламою та інформуванням.

А як щодо кафе, медицини, одягу чи косметики?

Чи може священник рекламувати ресторан, медичний заклад, магазин одягу або косметику?

Однозначної відповіді на це питання немає. Адже навіть цілком звичайний та морально прийнятний продукт може бути недоречним у контексті сторінки священнослужителя.

«Іноді навіть морально добра реклама може бути недоречною саме через священничий статус».

Тобто варто оцінювати не лише сам товар чи послугу, а й те, як виглядатиме така рекомендація та як її сприймуть люди.

Окремо, за словами священника, неприйнятною є реклама товарів, які мають розпусний характер.

Якщо блог приносить гроші

Ще одне питання, яке природно виникає — монетизація.

Якщо священник отримує кошти від реклами, чи не створює це суперечності між духовною місією та комерційною діяльністю?

Для протоієрея Ростислава Ільківа визначальним тут є ставлення до грошей та їх використання.

«Особливо для мене — ні. Для мене Церква є на першому місці в житті. І кошти головне спрямовувати в правильне русло».

За його словами, такі кошти можуть бути використані на потреби храму — придбання ікон, мощевиків та інших необхідних речей.

Або ж на те, від чого буде користь людям, які стежать за блогом. Тож питання, на його думку, не лише в тому, чи отримує людина гроші, а й у тому, для чого вона їх отримує та як використовує.

Чи може священник жартувати в TikTok?

Соціальні мережі вимагають іншої манери спілкування. Тут популярні короткі відео, меми, жарти та тренди.

Чи може священник бути частиною цього формату?

На думку Ростислава Ільківа, так — якщо гумор не принижує святиню. Проте і тут важливо не втратити відчуття міри.

Якщо певний жарт набирає популярності, може виникнути спокуса повторювати такий формат дедалі частіше.

«Потрібно бути дуже обережним, щоб не було такого, що одного разу дозволив собі пожартувати з чогось, людям це сподобалось — і ти вже починаєш жартувати із серйозними речами».

Сучасність, таким чином, не скасовує меж — вона просто змінює форму спілкування.

Як реагувати на хейт?

Разом із підписниками та популярністю приходять і критичні коментарі. Священнику, як і будь-якому іншому автору, можуть писати образи, ставити різкі запитання або навмисно провокувати.

Отець Ростислав переконаний: не на кожен коментар потрібно відповідати.

«Іноді найкраща відповідь — мовчання».

Якщо питання поставлене щиро, навіть у різкій формі, варто відповісти спокійно. Якщо ж мета коментатора лише образити — витрачати на це сили необов’язково.

Водночас священник вважає, що християни не повинні соромитися говорити про свою віру та захищати її, коли це справді необхідно. А якщо людина систематично порушує межі спілкування, її можна заблокувати.

«Спочатку можна спробувати пояснити або попередити, але якщо це не допомагає — блокування цілком виправдане».

Чи може соцмережа стати першим кроком до храму?

Попри всі дискусії навколо блогерства та реклами, соціальні мережі мають одну важливу перевагу — вони дозволяють звернутися до людини, яка, можливо, ще не готова прийти до храму.

Іноді першим кроком може стати зовсім коротке відео.

«Іноді коротке відео, повчання, спів хору або відповідь на просте запитання допомагає людині перебороти страх».

Соцмережі, за словами священника, не замінять живого церковного життя. Але можуть допомогти людині зробити перший крок.

«Соціальні мережі можуть стати так званим мостом між людиною та Церквою».

І, можливо, саме в цьому полягає їхня найбільша цінність для священника-блогера: не просто зібрати аудиторію, а допомогти людині зробити наступний крок уже поза екраном.

«Не все мені дозволено — на користь»

Соціальні мережі дають священнику можливість говорити з людьми сучасною мовою. Вони дозволяють відповідати на запитання, пояснювати складні речі, ділитися духовними роздумами та бути ближчими до тих, хто, можливо, поки не наважується прийти до храму.

Але разом із цією можливістю з’являється й відповідальність — за слова, жарти, рекомендації та навіть рекламні пропозиції.

Тому на завершення протоієрей Ростислав Ільків згадує слова апостола Павла (1 Кор. 6:12)

«Все мені дозволено, та не все на користь».

На його думку, цей принцип стосується не лише священників.

«Нехай те, що ми робимо, буде на користь нам і тим, хто нас оточує».

Можливо, саме це і є головним орієнтиром для священника в соцмережах. Не кількість переглядів, не число підписників і навіть не можливість заробити.

А питання, яке варто поставити собі перед кожним дописом, відео чи рекомендацією: чи буде від цього користь людині, яка це побачить?