Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф у співслужінні кліриків собору звершив Літургію Ранішосвячених Дарів у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в день пам’яті свт. Феогноста, митрополита Київського і всієї Руси (+1353), та блгв. вел. кн. Київського Ростислава-Михаїла (+1167)

14 березня, у день пам’яті свт. Феогноста, митрополита Київського і всієї Руси (+1353), та блгв. вел. кн. Київського Ростислава-Михаїла (+1167), митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф у співслужінні кліриків собору звершив Літургію Ранішосвячених Дарів у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Івано-Франківська.

Кожному з нас відомо, що знання, здібності та навички людини мають певний сенс і вагу лише тоді, коли вони виявляються у справах, втілюються на практиці. Подібне й з вірою: віра без діл, як ми знаємо, мертва, як тіло без душі. Так і з постом: саме собою тимчасове утримання від чогось не є спасительним, воно буде корисним лише тоді, коли приноситиме добрі плоди, буде підтверджене справами милосердя.

До діяльного, щирого милосердя закликає нас святитель Іоан Золотоустий особливо під час постування, зауважуючи: «Прекрасним є піст, прекрасне також і читання Писання. Але це прекрасне тоді, коли підтверджується справами». Які це справи? Це діла милосердя, вияви любові та допомоги своєму ближньому – те, до чого ми всі покликані як християни, бо всі ми є частиною піклування Промислу Божого, де кожен без винятку гідний Господніх милостей та щедрот.

«Тому не хвалися бездіяльним постом – сам піст не вводить до неба, якщо не має своєї сестри – милостині. Адже вона поєднана з ним, і між ними не тільки братерські і тісні взаємини, але милостиня є навіть опорою для посту… Милостиня – це крило молитви. Якщо не зробиш для молитви крил, то вона не полетить, а коли душа окрилена, тоді вона швидко несеться до неба», – повчає святий Іоан Золотоустий.

За словами святителя, подати милостиню не означає зробитися біднішим, це значить витратити надлишок на убогих, щоби твій надлишок зробився для тебе підставою для спасіння. Бог не вимагає від нас великих пожертв, для Нього найважливіше наше щире бажання допомогти, наш безцінний порух сердечної любові. Для Господа нашого Ісуса Христа навіть дві лепти вдови були ціннішими за інші багаті пожертви біля Єрусалимського храму, бо вони йшли – від серця.

Господь порівнює милосердну людину із Собою: «Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6: 36). Він не вимагає нічого неможливого, Він очікує від кожного по змозі, у міру сил.

У нинішні часи війни справи добра та милосердя потрібні нам усім як ніколи. Саме вони допомогли нам вистояти у найскладніші моменти та допомагають боротися далі. Бо зло тріумфує, коли бездіє добро. Милосердя – це не лише допомога матеріальна, це також підтримка духовна, поміч душевна, психологічна. Усі ми покликані та спроможні чинити добро. Тож робімо це всі разом, нехай, здавалося б, маленькими кроками. Адже навіть найменша справа милосердя, коли вона здійснена, є вагомішою за будь-який великий, але так і не доведений до справи намір щось зробити.

Також сьогодні — день пам’яті преподобного Венедикта.

Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять святого Венедикта Нурсійського – засновника ордену бенедиктинців та одного з найвпливовіших подвижників західного чернецтва.

Венедикт народився у 480 році в Італії. У юному віці він полишив світське життя, обравши шлях відлюдництва, молитви та посту. Пізніше він заснував монастир Монте-Кассіно та розробив чернечий статут, який став основою для західного монашества.

Святий Венедикт прославився численними чудесами та прозорливістю. До нього приходили за зціленням, духовною підтримкою, а за переказами, він навіть воскресив дитину.

Його життя – це приклад боротьби зі спокусами світу та повної відданості Богу.

Нехай молитви преподобного Венедикта зміцнять нас у вірі та подарують духовну силу!