Церква Христова – це унікальна універсальна школа життя з багатовіковим досвідом, традиціями, наочними прикладами, підказками, варіантами усіх можливих життєвих виборів та демонстрацією їх наслідків. Сьогодні Церква звертає нашу увагу на святих апостолів Петра і Павла та дарує нам через їхній життєвий приклад важливі уроки, цінні поради й настанови.
Апостоли Петро і Павло – не вигадані постаті, вони були реальними людьми свого часу, як і ми з вами – нашого. Той час, коли вони жили на цій землі, не був легким і безтурботним. Це було перше століття після Різдва Христового, коли не було свободи віросповідання, християни були жорстоко гнаними, переслідуваними, їх ув’язнювали, карали і страчували. Тоді не існувало нинішніх досягнень цивілізації, тож аби подорожувати з проповіддю Євангелія, потрібно було долати величезні перешкоди, небезпеки і відстані самотужки.
Попри все це, ці угодники Божі здійснили справжні подвиги: апостол Павло став одним з найбільших проповідників, здійснивши чотири місіонерські далекі подорожі, заснувавши багато місцевих Церков у Малій Азії та Європі, написавши 14 Послань, які нині для нас є частиною Нового Завіту. Два соборних Послання написав і апостол Петро. Саме він в день П’ятдесятниці проповідував перед народом і пояснював значення події сходження Святого Духа, яка відбулася, а також він був покликаний Господом до проповіді Євангелія не лише серед юдеїв, але й серед язичників в різних країнах.
Що ж допомогло цим святим подолати величезні випробування і який урок з їхнього життя ми можемо взяти для себе?
Найперше, що кожен із нас, християн, покликаний Богом бути Його посланцем у світі цьому. Кожен відчує заклик – і має відповісти на нього. Кожному дарована можливість послужити добру, правді, істині. Ніхто з людей не є досконалим, але кожен має прагнути святості, трудитися і досягти цього. Господь допоможе підвестися з найглибших глибин розчарування і падіння, але потрібно всією душею обрати сторону Бога.
І апостол Петро, і апостол Павло не були спочатку досконалими та впевненими у своїй вірі, вони в ній утверджувались та зростали поступово, кожен із них пройшов власний дуже складний шлях. Петро був гарячим у вірі та особливо бажав засвідчити її перед Христом. Однак це гаряче бажання привело його до спокуси, коли в домі первосвященника під час судилища над Спасителем, Петро тричі відрікся від Нього. Він відразу усвідомив свій гріх та гірко плакав, і як свідчить Передання, плач покаянний супроводжував решту його життя. Петро через власний страх і зраду отримав свій повчальний урок смирення. Водночас апостол Павло, отримав свій урок інакше: він походив зі знатної родини з римським громадянством , був ревним служителем-фарисеєм, гонителем християн, але після чудесного явлення йому Господа Ісуса Христа кардинально змінив свої переконання.
Приклад апостолів Петра і Павла також вчить нас, що і грішник може навернутися, і гонитель – виправитися, і той, хто зрікся – розкаятися та загладити свою провину. До всіх нас промовляє Христос, закликаючи бути світлом для світу та сіллю землі. І якщо ми бачимо в собі ті чи інші прояви недосконалості, сумніваємося чи навіть падаємо через якусь спокусу – то приклад Петра і Павла надихає нас не впадати у відчай, але у покаянні підніматися, виправлятися та очищуватися. І все, чого не вистачатиме нам, Бог за вірою нашою обов’язково нам подасть.
Святі апостоли Петре і Павле, моліть Бога за нас!
Інші записи
Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі
