Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі

Настоятель протоієрей Іван Телятинський звершив вечірнє Богослужіння у співслужінні з кліром собору.

Пасія — це особливе Богослужіння, яке увійшло в практику Православної Церкви з XVII століття та відправляється чотири рази під час Великого посту, за кількістю євангелістів. Під час її здійснення згадуються хресні муки та страждання на Голгофі Христа Спасителя.

Постанова про встановлення чину Пасії була прийнята на Київському Соборі 1629 року, а її упорядником став святитель Петро Могила. Чин Пасії з’являється друком у Квітній Тріоді 1702 року в Києво-Печерській лаврі.

Слово «пасія» походить від латинського слова «passio» та означає «страждання». Ця постова служба називається пасією ще й тому, що вона складається з піснеспівів страсного тижня, Євангельського читання про страждання Спасителя та співу зворушливих стихир.

ЮДА ІСКАРІОТ. ЗРАДА

Найвідомішою зрадою в історії людства була зрада Юди Іскаріота. Саме ім’я «Юда» стало символом зради. «Юда» — ім’я одного з колін Ізраїлевих. Саме з цього коліна мав народитися Месія (Бут. 49:10). Юда мав добру репутацію. Він відомий як «Іскаріот», у той час коли ім’я його батька Симон. Є кілька варіантів походження слова «Іскаріот». Найпопулярнішим є те, що він походив із селища Керіот не півдні Юдеї. Також зазначають, що це ім’я може перекладатися як «людина міста», що пов’язує Юду з Єрусалимом. Інші зазначають, що «Іскаріот» може перекладатися як «чоловік неправди», що і вказує на його зраду. Ще інші прив’язують ім’я зрадника до Сікаріїв — радикального крила руху зелотів, що присвячували себе боротьбі проти Римських поневолювачів і здійснили ряд гучних вбивств у першому столітті по Р. Х. В Євангелії його ім’я згадується поряд із Симоном Зилотом, що непрямо підтверджує таке припущення. Він носив при собі скарбничку та відповідав за збір пожертв для апостольської громади. Оскільки Христос з учнями жили з людських пожертв, функції Юди були надзвичайно важливими. Навіть під час Таємної Вечері, після діалогу Христа з Юдою, апостоли не мали жодної підозри та думали, що Спаситель послав його з якоюсь місією: купити щось до свята, або подати убогим (Ін. 13:29). Юда був жадібним срібролюбцем. Коли Марія помазала ноги Спасителя нардовим миром Юда сказав: «Чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?». Іоан пояснив ці слова: «Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали» (Ін. 12:5-6). Зрада Юди є найгіршою, бо він зрадив абсолютно безгрішну людину. Після зради Юда жалкував за своїм вчинком: «Повернув тридцять срібників первосвященникам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мф. 27:3-5). Книга Діянь додає, що Юда: «звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його» (Діян. 1:18).

Чому Юда зрадив Спасителя? Сучасні біблеїсти розглядають декілька версій, що у сукупності могли бути спонукальними мотивами дій Юди: традиційна та найбільш достовірна — жадібність та сріблолюбство. Іоан Богослов зазначає, що Юда носив скарбничку та крав з неї гроші. Наприклад професор Panagiotis Bratsiotis пише: «Найбільш ймовірно, що для Юди мотивом приєднання до апостольської громади було отримання власної вигоди. Він вірив у Христа як Месію та розглядав цю віру у світській та політичній площині. Він був цілком практичною людиною та розчарувавшись у діях Спасителя та керований власною жадібністю, вирішив виторгувати за Нього хоч якусь, хай і не значну, ціну». Тому не принципово чи він зрадив заради грошей, через боягузство, власну безпеку, політичні мотивації чи зі злоби. Саме гріхи Юди призвели до того, що під час Таємної Вечері в нього увійшов сатана та він став зрадником. Чи мав Юда можливість покаятися та виправитися після свого вчинку? Впевнений, що так. Але, на відміну від апостола Петра, який також зрадив Спасителя, Юда додав до зради самогубство. Євангеліє говорить, що Юда жалкував за своїм вчинком, але ця жалість привела не до християнського покаяння та примирення з Богом, а до відчаю та самогубства.