«Помилуй і врятуй мене від вогню та покарання, о Правосудний Спасителю, що на суді маю справедливо перетерпіти, але перед кінцем прости мені через покаяння і доброчесність» – закликає святий преподобний Андрій Критський.
Велике повечірʼя у Свято-Троїцькому кафедральному соборі з читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. Очолив вечірнє Богослужіння настоятель протоієрей Іван Телятинський, якому співслужило духовенство собору.
Доземні поклони, як і хресне знамення, є символом віри. Схиляючись у земному поклоні, ми висловлюємо смирення та благоговіння перед Творцем. Відразу ж піднімаючись, ми сповідуємо, що Господь вже здійснив наше викуплення, дав нам все необхідне для спасіння та ми прагнемо з’єднання з Богом.
Немає церковних приписів творити земні поклони поза Великим постом, так само неправильно бити великі поклони і під час Божественної літургії (окрім поклоніння Тілу та Крові Христовим у особливі визначені моменти). Адже земні поклони символізують взивання до Господа з нашого гріховного упадку, каяття. Натомість у згадані не постові періоди в Богослужіннях панує зовсім інший настрій, інші сенси – святкові, піднесені, урочисті, коли люди визнаються не рабами гріха, а викупленими з гріха дітьми Божими.
Для християн сенс поклону полягає не стільки в прихиленні до землі, скільки у моменті піднесення з неї. Коли ми стаємо навколішки, ми свідчимо, що падаємо, що ми грішні. Гріх ставить нас на коліна, пригинає до землі. Але коли ми піднімаємося з колін, покаявшись, то свідчимо, що Господь прощає нам, звільняє від рабства гріха та відкриває для нас Царство Небесне.
Час посту – це час покаяння. Церква вчить нас, що саме покаяння є необхідною умовою нашого спасіння. На перший погляд, нібито нічого складного, але варто усвідомити розумом і відчути серцем переміну, оновлення і силу, що є результатом справжнього покаяння. Адже сум, сором, жаль і навіть розкаяння з приводу вчинених гріхів не є власне покаянням. Бо покаяння правдиве означає не просто визнання факту, що в нашому житті був гріх, воно передбачає, що ми, зрозумівши згубність наслідків гріха, відмовляємося від нього. Ми йдемо від нього, тікаємо, не бажаємо далі мати з ним нічого спільного.
Саме тому на початку духовної подорожі Великим постом Церква намагається пробудити людську душу від гріховного сну й байдужості, спонукає зазирнути вглиб, побачити справжнє, визнати свої помилки, відчути розкаяння і сум, бажання покаятись, а відтак – звільнитися від полону гріха, відновити духовний зв’язок з Господом.
Протягом перших чотирьох днів Святої Чотиридесятниці під час богослужінь звучить справді дивовижний твір – Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського, що був написаний понад 1300 років тому, але й досі залишається для нас таким актуальним, пронизливим, розчуленим молінням, дієвими духовними ліками для втомленої людської душі. Ще раз, вже повністю, ми почуємо справді великий богослужбовий твір на Ранній четверга п‘ятої седмиці Великого посту.
Покаяння – це порятунок від відчаю, зневіри. Покаянний настрій допомагає оговтатися від облещення гріхами, пробуджує прагнення очиститися, стати кращим, віднайти свій правильний шлях. У кожної людини – свій тягар гріхів, страждань і болю. Не потрібно їх накопичувати настільки, коли вже не можна буде їх зносити. Варто просто знати, що з цим обтяжливим «багажем» робити, як правильно і розумно з ним вчинити, як відмовитись від непотрібних і шкідливих речей, як зібрати з собою «в дорогу» лише найнеобхідніше і найважливіше. У цьому допоможе покаяння, піст і молитва.
Приходьте до Бога і до Церкви, долучайтесь до її святих Таїнств! Не даремно ж у чині сповіді саме Таїнство покаяння іменується лікарнею, і священник перед прийняттям сповіді закликає грішника покаятися такими словами: «Ти прийшов на лікування, щоб не відійти тобі незціленим». Піклуйтеся про свою душу – двері нашої Церкви і наші священнослужителі завжди відкриті для допомоги, для непростих розмов, для підтримки й опори в ці складні часи. Слава Ісусу Христу!
Інші записи
Парастас за спочилим протоієреєм Іоаном Мудрейком
