Нехай Всемилостивий Господь Бог укріпляє Вас міцним здоров’ям, допомагає в архіпастирському служінні, подає невичерпну духовну силу та дарує Свою милість!
Нехай Ваші труди примножують віру, любов і єдність серед пастви, а мир і благодать Божа завжди перебувають у Вашому серці.
Многії та благії літа, Ваше високопреосвященство!
Εἰς πολλὰ ἔτη, δέσποτα!
Преподобномученик Іоасаф Снітногорський, памʼять якого ми сьогодні вшановуємо, був ігуменом монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці на горі під Псковом.
За суворим гуртожитковим статутом, який запровадив у своєму монастирі святий Іоасаф, життя ченців було сповнене молитвою, стриманістю та працею. Майже через 90 років після його смерті, правила відтворив у новому статуті Снітногорського монастиря архієпископ Суздальський Діонісій.
4 березня 1299 року на Псков напали та знищили беззахисні Снітногорський та Мирозький монастирі, які знаходилися поза міськими стінами. Під час пожежі в храмах разом з іншими ченцями прийняли страдницьку кончину і преподобні Василь та Іоасаф. Багато постраждало тоді в місті й ченців інших монастирів, а також жінок і дітей, але “молитвами святих преподобномучеників, – зауважує літописець, – чоловіків Господь зберіг”. Під проводом Псковського князя, святого благовірного Довмонта-Тимофія, вони вийшли на ворога та на березі Пскови, біля храму святих апостолів Петра і Павла, розбили загарбників.
Прославлення преподобномученика Іоасафа Снітногорського відбулося в Пскові незабаром після його мученицької смерті. Голова та частина мощей святого зберігалися в спеціальному ковчезі в храмі Снітногорського монастиря. Святий князь Довмонт “від свого праведного маєтку” створив у Снітногорській обителі кам’яний храм замість спаленого та багато сприяв відновленню чернечого життя в розорених обителях.
Інші записи
