Всеношне бдіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні четвертої неділі після Пасхи, про паралізованого

Настоятель собору протоієрей Іван Телятинський очолив всеношне бдіння напередодні четвертої неділі після Пасхи, про паралізованого.

Отцю Івану співслужили: протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків і протодиякон Петро Стецюк.

«Першого ж дня після суботи, дуже рано, несучи наготовані пахощі, вони прийшли до гробу, і разом з ними деякі інші. Знайшли ж, що камінь був відвалений від гробу. І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли ж вони не могли зрозуміти цього, ось два мужі стали перед ними в одежах блискучих. Налякалися вони і схилилися обличчям до землі, а ті сказали їм: чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути. І згадали слова Його. І, повернувшись від гробу, сповістили про все те одинадцятьох і всіх інших. То були Магдалина Марія, й Іоанна, і Марія Яковова, та інші з ними, які сказали про це апостолам. І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм. Петро ж, уставши, побіг до гробу і, нахилившись, побачив самі тільки ризи, що лежали, і пішов назад, дивуючися з того, що сталося» (Лк. 24:1-12).

Сьогодні Православна Церква України вшановує памʼять святого апостола Симона Зилота (грец. ζηλωτής), який походив із Кани Галілейської, він же Симон Каноніт. Він був сином святого Обручника Йосифа, тому його називають братом Господа по плоті. Він був одним з 12-ти апостолів.

Перше чудо, яке створив Спаситель, – перетворення води в вино, відбулося в будинку Симона: під час весільного бенкету для гостей не вистачило вина. Тоді Господь, за проханням Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, перетворив воду на вино. Вражений дивом, Симон всім серцем і душею увірував в Господа Ісуса, як обіцяного Месію та, все залишивши, пішов за Ним.

Симон отримав найменування “Зилота“, тобто ревнителя. Святий апостол Симон проповідував вчення Христове в Юдеї, Єгипті, Лівії, околицях Киринеї і Британії. Похований в місті Нікопсії близько Сухумі.

Згодом (в ХIХ ст.) на місці подвигів святого апостола, поблизу Іверської гори, був споруджений Новоафонский монастир Симона Кананіта. Дотепер збереглася печера, в якій молився святий.

Також сьогодні Православна Церква України звершує богослужіння на честь Пресвятої Богородиці, вшановуючи Її чудотворний образ – Києво-Братську ікону Божої Матері. Ця святиня з’явилася у 1654 році у Вишгороді як місцева ікона храму святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба.

За Переданням, початок її особливого вшанування пов’язаний з чудом, яке вона явила під час нападу загарбників, які, готуючись атакувати Київ, в ті часи пограбували Вишгород і хотіли сплюндрувати цю святу ікону. З місця удару ікони прикладом рушниці потекла кров, ніби з рани на живому тілі, що вразило нападників і змусило їх залишити святий образ у спокої.

Але через 8 років Вишгород знов зазнав руйнувань вже від рук татарів, які в союзі з польськими військами у 1662 році переправлялися через Дніпро. Для цього із храму князів Бориса та Гліба були взяті, як вказується у літописі, дошки та ікони. Один із татарів хотів на іконі переплисти через Дніпро, але ікона зупинилася проти течії навпроти Братського Богоявленського монастиря та не рушила з місця. Ченці тоді врятували святиню разом із татарином. Передання свідчить, що божественна благодать вплинула на його душу, він прийняв хрещення та став ченцем у братському монастирі.

Саму ж ікону, принесену тоді хвилями Дніпра до київського Подолу, прийняли з належними почестями в монастирі та поставили у храмі Богоявлення. Ця святиня стала однією з центральних храмових ікон мурованого Богоявленського собору Києво-Братського монастиря, який був зведений коштом гетьмана Івана Мазепи, а знищений радянською владою у 1935 році.

Після знищення собору Києво-Братська ікона Божої Матері вважалася втраченою. На момент свого зникнення чудотворний образ був прикрашений коштовною золотою ризою з великою кількістю дорогоцінних каменів, про що ми дізнаємося з опису ікони, який зберігається в архіві Національної бібліотеки імені Вернадського в Києві.

До нас дійшли списки цієї чудотворної ікони, які зберігаються в Національному художньому музеї та кількох київських монастирях. У липні 2009 року під час робіт у фондосховищах Нацмузею було знайдено Києво-Братську ікону Богородиці, до того ж у вишуканій срібній з позолотою карбованій оправі. На звороті дошки – старий інвентарний номер, поряд з яким міститься вказівка, що ікона взята з Братського монастиря. Образ за розміром досить великий – 133 х 96 см. Чи це оригінал Києво-Братської ікони чи ще один славний її список – мають визначити дослідники.

А ми, звертаючись до Богородиці та вшановуючи Її чудотворний образ, просимо Пречисту Діву Марію про захист нашого народу від нашестя чужинців, від горя та страждань, які російські окупанти принесли на нашу мирну землю. Яви, Пресвята Владичице, милість Твою над нами та над Україною, бо багато може молитва Матері перед милосердям Владики!