Всеношне бдіння у нашому соборі напередодні 10-тої неділі після П’ятдесятниці, яке очолив протоієрей Іоан Телятинський. Отцю-настоятелю співслужили: протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк і диякон Роман Юрів.
Уже зовсім скоро всі школярі та студенти розпочинатимуть новий навчальний рік. У зв’язку з цим, після завтрашньої Літургії у нашому соборі відбудеться молебень перед початком навчання дітей, за їній успішний початок навчання. Запрошуємо всіх бажаючих приєднатися до спільної молитви!
Також завтра – 1 вересня – початок індикту – церковне новоліття. У цей день ми вшановуватимемо преподобного Симеона Стовпника (459) і матір його Марфу (бл. 428). Великий подвижник Церкви преподобний Симеон Стовпник народився у ІІ половині IV століття в Каппадокійській області Малої Азії, в селищі Сисан, від благочестивих батьків, християн Сусотіона і Марфи. У віці 13 років, вражений вченням Спасителя, укладеним в заповідях Блаженства, святий Симеон негайно прийняв рішення присвятити всього себе Господу. Не заходячи додому, він усамітнився для молитви і просив Господа вказати йому шлях спасіння. Отримавши після молитви уві сні вказівку від Бога, він пішов у монастир і слізно просив ігумена прийняти його в число братії. Перебуваючи в обителі, святий Симеон беззаперечно виконував монастирські послухи і у віці 18 років був пострижений в ченці.
З самого початку свого життя в монастирі юний Симеон проводив життя аскета. Слава про подвиги святого подвижника все більш і більш зростала. Тоді, рятуючись від суєти, преподобний Симеон побудував собі стовп заввишки в 6 ліктів і на ньому невелику хатину розміром у 2 лікті. Зійшовши на стовп, він відновив свої подвиги: всю ніч і ранок він проводив у молитві, о дев’ятій годині він зі стовпа повчав народ, що зібрався, зціляв хворих, вирішував життєві питання і мирив ворогуючих. Після заходу сонця святий знову ставав на молитву.
Преподобний Симеон простояв на стовпі 80 років. За цей довгий час стовп його кілька разів перебудовували, збільшуючи його висоту, так що до кінця життя святого стовп досяг 40 ліктів у висоту. Він мужньо боровся з різними спокусами, не довіряючи своїм людським силам і сподіваючись на допомогу Божу. Не сходячи зі стовпа десятки років, преподобний Симеон навернув до віри в Христа величезне число людей. Одним своїм словом він приборкував диких звірів; завдяки його молитві Бог вивів з землі джерело води для втамування спраги численних паломників. Однак жінок святий не допускав за огорожу, що оточувала стовп. Навіть для своєї матері Марфи, він не зробив винятку, і тільки тіло святої Марфи було поховано близько стовпа її сина.
Проживши понад сто років, преподобний Симеон тихо помер на своєму стовпі під час колінопреклонної молитви. Це сталося в 459 році. Про смерть його першим дізнався його учень Антоній, який піднявся на стовп, стурбований тим, що преподобний три дні не виходив благословляти паломників. Для поховання преподобного прибув зі своїм кліром Антіохійський Патріарх Мартирій. При величезному скупченні народу, що з риданнями проводжали, тіло преподобного було перенесено в Антіохію і покладено в Патріаршій церкві, а згодом там була побудована нова церква – в ім’я преподобного Симеона.
При похованні святого Симеона відбулося багато зцілень, які звершувалися і в подальшому, біля раки преподобного. На місці стовпа утворився великий монастир, намісником якого став Антоній, учень преподобного. Явившись Антонію уві сні, преподобний Симеон сказав, що він не залишить місця своїх земних подвигів і завжди буде допомагати братії монастиря. Святий Симеон Стовпник залишив незабутню спадщину для всіх християн світу. Його подвиг самотності, молитва і віра є нагадуванням про значення постійного звернення до Бога і духовного зростання. Вшановуючи святого Симеона, ми навчаємося цінувати внутрішню тишу, самотність з Богом і відданість служінню іншим.
Також завтра ми вшановуватимемо праведного Ісуса Навина (XVI ст. до Р. Х.). Коли євреї підійшли до межі обітованої землі, в пустелю Фаран, то за велінням Божим послав Мойсей людей видивитися землю обітовану. Було обрано дванадцять людей, по одному з кожного коліна. Серед обраних були Халев, від Іудиного коліна, й Ісус Навин, від коліна Єфремового. Євреї підняли галас, ремствуючи на Мойсея й Аарона. Ісус Навин і Халев умовляли народ не повставати проти волі Господа, бо Сам Господь допоможе заволодіти землею, обітованою (обіцяною) Богом їхнім батькам. Та євреї змовлялися побити камінням Мойсея, Аарона, Ісуса Навина і Халева та поставити нового начальника і повернутися назад.
За час сорокалітнього подорожування всі євреї, які вийшли з Єгипту дорослими, повмирали, крім Ісуса Навина і Халева. Народилось нове покоління, якому було суджено вступити в землю обітовану. В останній рік подорожування помер і Мойсей. Перед своєю смертю він поставив вождем замість себе Ісуса Навина.
Господь допоміг Ісусові Навину ввести народ єврейський в землю обітовану. При вступі в цю землю євреям потрібно було перейти річку Йордан. За вказівкою Божою, Ісус Навин повелів священикам внести ковчег завіту в річку. Тільки-но вони вмочили ноги у воду, як річка розступилася, вода, що йшла від верхів’я річки, зупинилася стіною, а нижня частина річки витекла в море, і весь народ перейшов по сухому дну. Коли євреї перейшли річку Йордан, їм потрібно було взяти місто Єрихон з височезним і добре укріпленим муром. Ісус Навин, за велінням Божим, наказав священикам, — воїни попереду, в супроводі народу, — з ковчегом завіту обходити місто навколо протягом семи днів: шість днів по одному разу, а на сьомий день обнести ковчег сім разів. Після цього, під звуки сурм і гучні вигуки народу, єрихонський мур розвалився вщент. І євреї взяли місто.
Одного разу біля міста Гаваон відбулася велика битва з народами землі Ханаанської. Євреї перемогли ворогів і змусили їх утікати, а Бог послав з неба кам’яний град на втікачів, так що їх більше загинуло від граду, ніж від мечів євреїв. День схилявся до вечора, а євреї ще не закінчили переможної битви. Тоді Ісус Навин, помолившись Богові, голосно вигукнув перед народом: «Зупинись, Сонце, і не рухайся, Місяцю!» І Сонце зупинилось, і не наставала ніч, доки євреї не перемогли ворогів.
З допомогою Божою Ісус Навин за шість років завоював усю землю обітовану і розділив її за жеребом між дванадцятьма колінами народу єврейського (ізраїльського). Перед своєю смертю Ісус Навин заповідав євреям суворо берегти віру в істинного Бога і служити Йому в чистоті та щирості.
БЕСІДА ПРО ЧУДО ІСУСА НАВИНА
Біблія розповідає про Ісуса Навина, «який зупинив сонце». Безвірники найчастіше нападають саме на це місце. Однак найновіші дослідження та відкриття науки, а також археологічні розкопки, що здійснювалися в Месопотамії, з безперечністю підтверджують історичну вірогідність усіх Біблійних подій.
Відомий англійський вчений, археолог Артур Гук (помер у 1952 р.), торкаючись питання про чудо Ісуса Навина, каже: Насамперед з’ясуймо собі: нема місця для постановки питання — чи міг Бог звершити таке чудо; питання швидше в тім — чи вчинив його Бог… якщо хтось запевняє мене, наче чудеса неможливі, то він пропонує мені прийняти теорію, ніби Творець Всесвіту нездатний пристосувати згодом частину створеного для Його власних цілей; інакше кажучи — Творець цілого не може змінити частину його. Але ж це безглуздо.
Наука довела, що світ має вокальну властивість; інакше кажучи, швидке коливання чи дрижання в ефірних хвилях, що і являє собою світло, викликає особливий звук, хоч наші вуха не мають достатньої чутливості, аби розчути його. Багато вчених тієї думки, що дія Сонця на Землю примушує останню обертатися навколо своєї осі.
Аби день тривав далі, за бажанням Ісуса Навина, обертання Землі навколо своєї осі — якщо вважати цю теорію правильною — мусило б, до певної міри, уповільнитися. Притім це явище могло б мати місце в результаті нейтралізації, зменшення чи, в якомусь роді, протидії в процесі впливу Сонця на Землю. Виходить, що слова Ісуса Навина перебувають у достеменній згоді з відкриттями сучасної науки: «Сонце, будь безмовним, чи бездіяльним». Отже, якщо вплив Сонця тимчасово послабився, Земля мала обертатися набагато повільніше, і день мав би тривати довше. Великий астроном Ісаак Ньютон довів, як легко обертання Землі могло уповільнитися цілком непомітно для мешканців її.
Далі А. Гук повідомляє, що один досвідчений вчений в Копенгагені поділився з ним цікавим здогадом щодо «великого каміння», яке падало з неба, спричинивши безладдя в таборі амморейців. Під камінням він припускав хвіст чи певну частину планети, яка підійшла на відповідну відстань до Землі. Цей вчений висловив певність, що, якби обстежити вказане місце, то познаходили б каміння метеорного походження. Мабуть, тут ми маємо тлумачення усієї чудесної події. Відомо, що небесні тіла розкривають властивість взаємного магнітного тяжіння, тому небезпідставно вважати, що наближення великої комети у сферу впливу Землі могло значною мірою бути перешкодою для дії Сонця на Землю. Чи могло тут мати місце контртяжіння? «Гадаю, — каже А. Гук, — жоден учений не може сказати нам цього. Та, в усякому разі, знаменно те, що цей дощ метеоритного каміння, яке могло б бути хвостом якоїсь великої комети, мусив би збігтися з порушенням у процесі обертання Землі навколо її осі.».
Усе ж для таких речей, котрі описані в книзі Ісуса Навина, астрономія вимагає фактів, й історія підтверджує, що це справді мало місце. Проф. Тоттен в Америці дослідив цей предмет з астрономічної точки зору і результати опублікував у математичнім обчисленні. Виявляється, що не більше, ніж один раз, Сонце, Місяць і Земля знаходились в положеннях, подібних до описаних у книзі Ісуса Навина. Працюючи над своїми обчисленнями, що охоплюють відтинок часу від наших днів до часу Ісуса Навина, професор знаходить неминучий висновок, згідно з яким цілу добу, двадцять чотири години, було додано до світової історії.
Е. Мандер, учений Королівської обсерваторії в Грінвічі, цього чудового центру астрономічної науки та досліджень, також опублікував роботу з цього питання. Він визначив годину доби, коли це дивне явище відбулося, відшукав справжнє місце, де Ісус Навин мусив тоді знаходитися.
Але це теж не усе! Звернімо увагу на побудову Біблійного тексту: «Стояло Сонце посеред неба і не поспішало до заходу майже цілий день». Підрахунки професора Тоттена встановлюють, що хоч до світової історії якось додалось точно двадцять чотири години, однак до часів Ісуса Навина можна віднести тільки двадцять три години і двадцять хвилин, як і сказано в Письмі — «майже цілий день».
Отже, до згаданих двадцяти чотирьох годин, з астрономічної точки зору, бракує ще сорок хвилин. Тут ми знову маємо зразок точності священних сторінок Біблії. В 4-й книзі Царств (20, 8—11) ми читаємо, що на прохання царя Єзекії Господь дав знамення через пророка Ісаю, — тінь на сонячних годинниках повернулась назад на десять ступенів. «Десять ступенів» якраз дорівнюють сорока хвилинам. Саме ці сорок хвилин і доповнюють з точністю до хвилини двадцять чотири години, що таємничо наросли в історії нашої планети, про які каже професор Тоттен.
«Погляньмо тепер, що каже історія про подовжену добу Ісуса Навина», — каже вчений А. Гук. Є три стародавні східні народи, які зберегли свої історичні дані, — греки, єгиптяни і китайці. Усі вони мають перекази про один незвичайно довгий день. Грек Геродот, названий «батьком історії», за 480 років до Р. Х. розповідав, що деякі єгипетські жерці показували йому записи про подовження доби набагато більше, ніж двадцять чотири години. В стародавніх китайських записах прямо стверджується, що ця подія відбулася в епоху імператора Іо, і в китайських родовідних списках вказано, що цей імператор царював у Китаї в часи Ісуса Навина.
Лорд Кінгсброу, досліджуючи з цією метою первісних індіанців в Америці, встановив, що мексиканці, які досягли високого рівня цивілізації задовго до того, як Америку було відкрито європейцями, мають передання, що Сонце «стояло незрушно» цілий день, і це було в тому році, який вони називають «сім кроликів». Рік же «семи кроликів» відповідає саме тому часові, коли Ісус Навин з ізраїльтянами здобував Палестину.
Таким чином, ми маємо незалежні один від одного докази істинності Біблійної розповіді, які не підлягають ніяким сумнівам, — від греків, єгиптян, китайців і мексиканців. Твердження такого хору свідків не можна не прийняти за абсолютно останнє слово.
Навколо нас вершаться справи Божі, і один із Його незліченних засобів Він завжди може пристосувати до будь-якої нашої потреби (Фил. 4:19). Бог здійснює це не шляхом зміни Його премудрих планів, а спонукаючи нас, якщо ми «керовані Духом Божим» (Рим. 8:14) до того, щоб ми приладнували наше оманливе «я» і змінювали наші нерозумні дії відповідно до наперед визначених і Божественно-досконалих намірів Творця. Тоді й ми отримаємо відповіді на наші молитви. Досвід свідчить, що люди, найбільш віддані Богові і ладні відмовитися від своїх планів — завжди отримують відповіді на свої молитви, і ці відповіді майже біля чуда.
Інші записи
Великоднє Богослужіння у храмі «Святої рівноапостольної княгині Ольги»
