Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф очолив всенічне бдіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні 29-ї неділі після Пʼятдесятниці, після Різдва Христового.
Високопреосвященнійшому владиці співслужили: настоятель собору протоієрей Іван Телятинський, протоієрей Петро Гава, протоієрей Василій Гнип, протоієрей Роман Василиків, протодиякон Петро Стецюк і протодиякон Михаїл Мельник.
Завтра Церква вшановує праведного Йосифа, який походив із роду царя Давида. У першому шлюбі у нього було чотири сини та дві дочки. Овдовівши, святий Йосиф жив у суворому утриманні.
Вісімдесятирічним старцем він був обраний первосвященниками хранителем дівоцтва Пресвятої Богородиці, Яка дала обітницю безшлюбності. Про воплочення через Неї Сина Божого йому сповістив ангел (Мф. 1:20). Святий Йосиф був присутній під час поклоніння пастирів Новонародженому Богонемовляті та під час поклоніння Йому волхвів.
За вказівкою ангела він утік з Матір’ю Божою та Богонемовлям Ісусом до Єгипту, рятуючи Їх від гніву царя Ірода. У Єгипті він жив з Дівою Марією та Богонемовлям, заробляючи на Їхній прожиток працею теслі. Помер святий Йосиф у віці близько ста років.
Також завтра Церква вшановує Давида, царя. Після смерті царя Саула царем єврейським став Давид, син Єсея. Він був найкращим з усіх єврейських царів. Непохитно вірив у Бога істинного та намагався виконувати Його волю. Дуже багато переслідувань зазнав він від Саула та інших ворогів, але не озлоблювався, не підняв руки на Саула як на помазаника Божого, а всю надію покладав на Бога, і Господь визволяв його від усіх ворогів.
У 18 років він прославився та заслужив загальну любов народу. На землю Ізраїлеву напали филистимляни. Велетень Голіаф викликав на поєдинок ізраїльтянина. Давид, що приніс на поле битви їжу братам-воїнам, без зброї переміг Голіафа: камінь, влучно ударив у лоба велетня з такою силою, що Голіаф упав і не встав. Саул, цар Ізраїля, поставив Давида тисячником. І на цій посаді Давид чинив у всіх справах розсудливо, чим і заслужив ще більшу любов народу.
Давид був лагідним і благочестивим. Але траплялося Давидові впадати й у великі гріхи. Тоді він до глибини серця розкаювався в них, сльозами омивав ночами ложе своє, й після дедалі кращав і ще більше любив Бога.
Одного разу під вечір цар Давид прогулювався на даху царського дому та побачив дуже красиву молоду жінку. Давид забажав мати її своєю дружиною. Він дізнався, що цю жінку звуть Вірсавія та вона дружина Урії Хеттеянина. Урія ж у цей час був на війні (війна тоді була з аммонитянами). У Давида виникло сильне бажання, щоб Урія помер. Цього злого, гріховного бажання цар не переборов у собі та наказав начальникові війська поставити Урію під час битви на небезпечний напрямок так, щоб його вбили. Давидове бажання було виконане. Вірсавія, довідавшись про чоловікову смерть, плакала за ним.
Після цього цар Давид послав за нею та взяв її в дім свій, і стала вона його дружиною. Незабаром у Вірсавії народився син, а Давид і не звертав уваги на те, що він учинив великий гріх перед Богом. Тоді, за велінням Божим, прийшов до царя Давида пророк Нафан і після розмови з ним, Давид збагнув, яке зло він учинив, і глибоко покаявся. Він зі сльозами молився Богу, постився, лежачи на землі.
Великим був гріх Давида, але каяття його було щирим та великим. І Бог простив його. За час свого каяття цар Давид написав покаянну молитву-пісню (50-й псалом), яка є зразком каяття. За велику віру, лагідність та послух Господь благословив царя Давида та його царювання й допомагав йому в усьому.
Давид завоював місто Єрусалим і зробив його столицею царства єврейського. Замість застарілої Мойсеєвої скинії він поставив у Єрусалимі нову скинію та врочисто переніс у неї ковчег завіту.
Давид написав багато священних пісень, або псалмів, які він співав у молитві Богу, граючи на гуслях чи інших музичних інструментах. У цих піснях-молитвах Давид закликав Бога, каявся у своїх гріхах перед Ним, оспівував велич Божу та передрікав пришестя Христове та страждання, яких зазнає Христос за нас. Тому свята Церква називає царя Давида псалмоспівцем і пророком.
Давид царював сорок років і помер у глибокій старості. Він ще за свого життя призначив наступником сина свого Соломона. Первосвященик Садок і пророк Божий Нафан помазали його на царство. Перед смертю Давид заповів Соломонові, щоб він обов’язково спорудив храм Божий.
Ще завтра день вшанування святого Якова, брата Господнього за плоттю, який був сином праведного Йосифа Обручника від його першої дружини.
З юності своєї полюбив жорстке життя, страв усіляких, і масла, й олії ніколи не їв, тільки один хліб, також вина та всілякого хмільного напою не вживав, тільки воду, у лазню не входив і всіляке плотське задоволення відкинув; на тілі завжди мав колючу волосяницю, усі ночі в молитві проводив, сном вельми мало себе заспокоюючи, а від частого уклякання загрубіла шкіра його на колінах, немов верблюжа, чистоту ж непорочності своєї до кончини цілком утримав.
Яків був апостолом від 70-ти та першим склав і написав Чин Божественної літургії, який потім скоротили: спочатку святитель Василій Великий, а потім – святитель Іоан Золотоустий.
Був же усьому народові улюблений через святість свою, багато-бо юдейських старійшин вірували ученню його, і всі з насолодою його слухали та збиралися до нього численно: одні слів його послухати, інші хотіли торкнутися краю риз його.
За Переданням, святий апостол Яків був поставлений Самим Господом на першого єпископа та Предстоятеля Єрусалимської Церкви. Тому на частку святого випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як інші апостоли, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі.
Як глава Єрусалимської церкви, він головував на Апостольському соборі в Єрусалимі в 51 році. Перебуваючи на посаді Єрусалимського єпископа близько 30 років, він поширив і затвердив святу віру в Єрусалимі та у всій Палестині.
Бачачи такий вплив апостола, юдейські начальники стали побоюватися та гніватися із заздрості, як би весь народ не звернувся до Христа, і вирішили скористатися проміжком часу між від’їздом прокурора Фесту та прибуттям на його місце Альбіна (62 р. після Р. X.) для того, щоб або схилити Якова до зречення від Христа, або убити його. Первосвященником у цей час був безбожний саддукей Анан.
Яків, брат Господній, помер мученицькою смертю від рук фарисеїв близько 63 року після Різдва Христового, його забили камінням. На місці смерті, біля храму, він і був похований.
За свідченням Орігена, письменника Церкви ІІІ століття, смерть святого справила таке враження на юдеїв, що численні лиха та війни, які слідували за нею, як і руйнування Єрусалима, вважалися Божим покаранням за вбивство цього праведника.
Мощі святого апостола Якова, за деякими свідченнями, знаходяться в Римі, у церкві 12-ти апостолів (італ. Santi XII Apostoli). Незадовго до своєї смерті він написав соборне послання.
Подати записку за здоров’я та за упокій на недільну літургію⤵️
https://forms.gle/ZZhY5thJy1SsmohF8
Інші записи
Вечірнє Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі
