25. 01. 2026 р. ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ НЕДІЛЯ ПʼЯТДЕСЯТНИЦІ.
Свт. Григорія, архієпископа Константинопольського.
Божественна літургія у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Івано-Франківська.
За Богослужінням також лунали особливі молитовні прохання за захисників, які на фронті захищають Україну, за владу та побожний український народ, і за спокій душ усіх полеглих воїнів нашої Вітчизни та невинно убієнних мирних жителів.
У сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Христа за трапезою зі старшим серед митників — Закхеєм. У тогочасній юдейській спільноті митників зневажали, адже вони зрікалися свого народу та служили Римській імперії, збираючи податки зі своїх же співвітчизників. Закхей був людиною, яку не любили, не поважали та вважали негідною Божої уваги.
Та в його серці жило тихе, але щире бажання — побачити Ісуса, почути живе слово Боже. Через натовп він не міг наблизитися, його зневажали та відштовхували ті, хто вважав себе праведними та вчителями народу. І тоді Закхей піднімається на дерево — робить, можливо, смішний та принизливий крок, але крок назустріч Богові.
І Христос, бачачи це прагнення, Сам зупиняється, Сам піднімає очі та Сам входить у дім того, кого всі вважали грішником. Для людей це було великим здивуванням: Бог входить не до тих, хто лише називає себе праведниками, а знаходить праведність у серці того, кого суспільство відкинуло.
Зустріч із Христом змінює Закхея. Не страх і не осуд, а любов і жива присутність Бога народжують у ньому покаяння. Він допомагає бідним, відшкодовує скривдженим і робить це не з примусу, а від щирого серця. Саме так Бог знає кожного з нас особисто та діє через наше життя у світі — тихо, але по-справжньому.
І ця дія Божа потребує відповіді людини. Іноді достатньо лише одного — мати в собі Закхеєве бажання зустріти Бога, зробити крок назустріч Йому, навіть якщо він здається незручним чи незрозумілим. А все інше Господь зробить Сам.
Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський, народився у християнській родині знатного роду ще в IV столітті в Каппадокії (сучасна Туреччина). У віці 26 років прийняв хрещення.
Один із трьох Вселенських святителів разом із Іоаном Золотоустом і Василієм Великим. Був названий Григорієм (що з грецької означає «уважний», «зосереджений») на честь свого батька. Батько його, святитель Григорій, був єпископом. Мати, свята Нонна, молила Бога за сина, давши обітницю присвятити його Господеві.
Святий Григорій Богослов отримав хорошу освіту, шість років провів в Афінах, вивчаючи там різні предмети. По завершенню освіти, він залишався деякий час в Афінах і викладав красномовство. В Афінах, під час свого навчання, Григорій познайомився з іншим Вселенським учителем, святителем Василієм Великим і часто проводив час у монастирі. Там же він створив свої рукописи.
Часто потрапляв під переслідування та гоніння, захищаючи основи православної віри. Пізніше святитель пішов у пустелю для монашого, аскетичного подвигу. Вживав лише овочі, хліб та воду, спав на землі або на гілках, практично не мав одягу та взагалі не носив взуття.
Батько рукоположив його в пресвітери. Уже цей сан так злякав Григорія своєю висотою та важкістю звʼязаних з ним обовʼязків, що він віддалився до пустелі. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька та прийняв на себе священниче служіння, втішаючись, що він допомагає старому батькові в його турботах про паству.
Тим часом, його друг, Василій Великий, уже досяг високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого та освіченого помічника в управлінні великою областю, святий Василій запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але святий Григорій ухилився від прийняття цієї почесної та впливової посади.
Через деякий час після цього відбулося висвячення Григорія в єпископа міста Сасима. Але він відмовився від прийняття самої посади та, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батькові та назіанзській громаді.
У 374 році помер батько Григорія, а слідом за ним і його мати. Святий Григорій продовжував деякий час опіку над назіанзською церквою, але сильно захворів. Видужавши, він віддалився в усамітнену обитель, де в пості та молитві пробув близько трьох років.
Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Вибраний православними єпископами та вірними на престол архієпископа в Константинополі, він прибув туди в епоху найсильнішого царювання аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Виконавши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощавай, кафедра, – це заздрісна та небезпечна висота!». Святий Григорій віддалився до рідного селища Аріанз, поблизу Назіанзена, і тут у суворих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.
У час боротьби з єретиками, він прославився своїм красномовством, мудрістю та Богонатхненними словами. За це і був названий Богословом, а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри та виражати незбагненні її істини з прозорою ясністю та суворою точністю, Церква в одній з молитов називає його розумом найвищим. Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані для святкових піснеспівів.
25 січня 389 року святитель Григорій Богослов представився до Господа, залишивши для науки велику Богонатхненну спадщину: 243 послання, 507 духовних віршів і 45 проповідей.
Інші записи
АНОНС
