Високопреосвященний Іоасаф, митрополит Івано-Франківський і Галицький, очолив вечірня Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні свята УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ

Високопреосвященний Іоасаф, митрополит Івано-Франківський і Галицький, очолив вечірня Богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі напередодні свята УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. Владиці митрополиту Іоасафу співслужили настоятель та духовенство собору.

Час Успіння Діви Марії відбувся до перших гонінь на християн, розв’язаних імператором Нероном в 64 році. Старохристиянська традиція вказує, що гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима й Анни, а також Йосипа Обручника знаходяться в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Успіння Пресвятої Богородиці є таємницею її переходу від землі до слави у обіймах Небесного Отця. Бог мав свій план щодо Діви Марії. Він хотів через неї обновити красу людини, створеної на його образ і подобу. І Богородиця втілила цю ідею, своєю згодою дозволила «Божественному» пробити бар’єри «людського», та відтворила своїм життям рай на землі. Вона, що народила Воскреслого та як Представниця всього створіння слухняно погодилася на неповторну взаємність між Богом і людиною, а тому першою осягає мету, до якої скероване життя кожної людини.

Будучи вже в похилому віці, в останні роки свого земного життя Пресвята Діва часто просила Бога про швидший перехід від земного життя у вічність, і одного разу про наближення Її Успіння Їй сповістив архангел Гавриїл. В останній день земного життя чудесним чином біля Божої Матері зібралися апостоли і стали свідками Її мирного преставлення.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят, яке завершує цикл 12 найголовніших нерухомих свят річного Богослужбового кола. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Ми не плачемо і не сумуємо в цей день, бо він не є трагічним. Завершення земного життя Пречистої Діви Марії було блаженним і мирним, очікуваним Нею, провіщеним Їй архангелом, позбавленим суму та страху, адже Вона у цьому світі жила передчуттям благодатної вічності. Для Пречистої Богородиці цей день був не днем розлуки, а днем єднання, коли навіть часткова розлука з Її Сином – навічно завершилася.

Завтра – особливе свято і за своїм змістом, і за подією, про яку нагадує, і за Особою, Якій воно присвячене, а також за глибокими сенсами, які нам крізь багато віків це свято знову і знову повторює. Ми будемо вшановувати Успіння Пресвятої Богородиці.

Так, саме вшановуємо і святкуємо, в урочистих і радісних піснеспівах прославляючи Матір нашого Спасителя і завершення Її земного шляху. На перший погляд, це доволі незвично. Адже день смерті людини зазвичай є днем печалі й плачу: сумує той, хто помирає, розлучаючись із земним життям та всім, що було йому тут дорогим. Сумують і його близькі, прощаючись з тим, кого знали, любили, і жалкуючи про все, чого не встигли, а також, можливо, усвідомлюючи і власну тимчасовість у цьому світі… Як же можна радіти завершенню земного шляху Богородиці?

Можна і потрібно. Лише розуміючи, що як особливим було життя та покликання Діви Марії, так особливим став і перехід Її у вічність. Земне життя цієї Діви в ті давні часи було дуже складним: Вона не мала тут нічого свого, Вона рано втратила батьків, у вертепі народила дуже незвичайну Дитину («бо не було їм місця в гостиниці» (Лк. 2: 7). Разом зі Своїм обручником, старцем Йосифом, змушена була тікати, аби цю Дитину не вбили, і довго мешкати на чужині. Її єдиного Сина за все вчинене Ним добро і зцілення інших ганьбили, принижували, мучили і розіпʼяли на Її очах, а Вона доживала віку в домі учня Свого Сина… Для Діви Марії завершення земного життя стало не розлукою і не несло болю втрат, це було Її радісне і довгоочікуване єднання з Її Божественним Сином. Обмеження тимчасового, тлінного існування перестали бути перешкодою, і Пречиста Діва увійшла у вічне, оновлене, блаженне життя.

Чому Успіння? Бо не відчуваючи смертних страждань, Діва Марія заснула й більше не прокидалася, а після того, як Її поховали, виявилося, що Її пресвятого тіла не було в гробі. Звідси походить інша назва цього свята: «Вознесіння Богоматері» або «Внебовзяття Діви Марії» – так це свято називають християни в католицькій та вірменській Церквах. Православна Церква називає це свято «Успінням», від слова «сон», «заснути», тобто завершення земного шляху умиротворено, без мук і жалю.

Чому ж ми радіємо? З кількох причин. Богородиця, тілесно заснувши сном смерті, Самим Сином Її приймається до небесних осель. І цим показує всім нам приклад того, що не лише Спаситель переміг тління та смерть, але і всякий, хто вірує в Христа, хто любить Бога і виконує Його заповіді – хоча й помре, теж стане переможцем смерті та увійде в життя вічне. Перейшовши у вічність, Богородиця і світ цей та вірних, що живуть в ньому, не залишила без Своєї опіки. Як для улюбленого учня Спасителя Пречиста Діва стала Матір’ю, так Вона стає Матір’ю і для кожного, хто з вірою звертається до Неї.

Це засвідчено не лише Переданням, Священним Писанням та творами святих отців. Віру в допомогу Божої Матері засвідчено й улюбленою молитвою багатьох християн усіх віків і народів. Ця віра, пронесена через горнило гонінь і страждань, підтверджена сотнями тисяч чудес, зміцнювала та й донині зміцнює всіх вірян. Тому в цей день ми, як ніколи, відчуваємо заступництво та Її опіку, а тому щиросердно й смиренно звертаємося до Божої Матері зі словами: «Під Твою Милість прибігаєм, Богородице Діво, молитов наших в час журби не відкинь, але від бід визволи нас, Єдина Чиста і Благословенна». Пресвята Богородице, допомагай нам. Пресвята Богородице, спаси нас!