На березі Генісаретського озера між містами Капернаумом і Тиверіадою розташовувалося невелике місто Магдала, залишки якого вціліли до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель.
У Магдалі колись народилася та виросла жінка, ім’я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не оповідає нам про юні роки Марії, але Передання повідомляє, що Марія із Магдали була молодою, вродливою та вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав із Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею Спасителя.
Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина слідувала за Господом, коли Він з апостолами проходив містами та селами Юдеї та Галілеї з проповіддю Царства Божого. Разом з благочестивими жінками — Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродова), Сусанною та іншими вона служила Йому від майна свого (Лк. 8:1-3) та, безсумнівно, поділяла з апостолами благовісницькі труди, особливо серед жінок.
Вочевидь, її разом з іншими жінками має на увазі євангеліст Лука, розповідаючи, що під час слідування Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його тягарем, жінки йшли за Ним, плачучи й ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина перебувала і на Голгофі, коли був розіп’ятий Господь. Після того, як всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом з Богородицею та апостолом Іоаном.
Вона була вірна Йому не лише у дні Його слави, а й у час Його крайнього приниження та наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфей, була присутня і під час поховання Господа. На її очах Йосиф з Никодимом внесли до Гробниці Його бездиханне Тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери, куди зайшло Сонце життя.
Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день у спокої, бо великий був день тієї суботи, що збігався того року зі святом Старозавітної Пасхи. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти пахощі, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Вчителя та за звичаєм юдеїв помазати Його тіло поховальними пахощами.
Прийшовши до Гробу та побачивши камінь відваленим від печери, вона зі страхом поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа — Петро та Іоан. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали із Гробу, обидва апостоли побігли туди та, побачивши пелени та згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли й нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру та плакала.
Бажаючи переконатися, що Гроб справді порожній, вона підійшла до нього — і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох ангелів у білих одежах, які сиділи один біля голови, а інший біля ніг, де було покладено тіло Ісусове. Почувши запитання: «жоно! що ти плачеш?» — вона відповіла тими самими словами, які щойно сказала апостолам:
«взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його».
Сказавши це, вона повернулася та в цю мить побачила Ісуса Воскреслого, Який стояв біля гробу, але не впізнала Його. Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповіла:
«господарю! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його».
Але в ту мить вона впізнала голос Господа, голос, котрий був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом усіма містами та селами, де лунала Його проповідь. У неї вирвався радісний крик: «Раввуні!», що означає «Учитель».
Повага та любов, ніжність та глибока пошана, почуття вдячності та визнання Його переваги як великого Вчителя — усе злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати та кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості. Але Господь сказав їй:
«не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого».
Святе Письмо не оповідає нам про життя Марії Магдалини після Воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо в страшні хвилини розп’яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір’ю та Іоаном, то безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після Воскресіння та Вознесіння Господа.
Священне Передання оповідає, що коли апостоли розійшлися із Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом з ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було сповнене спогадів про Воскреслого, залишила рідний край та вирушила з проповіддю до язичницького Рима. І скрізь вона сповіщала людям про Христа та Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те саме, що сказала у світлий ранок Воскресіння апостолам: «Я бачила Господа». З цією проповіддю вона обійшла всю Італію.
Передання говорить, що в Італії Марія Магдалина з’явилася до імператора Тиверія та благовістила йому про Христа Воскреслого. Вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя, зі словами:
«Христос Воскрес!».
Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Юдеї було безвинно засуджено Ісуса, Який творив чудеса, сильного перед Богом і всіма людьми, страченого за наклепами юдейських первосвященників, і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат. Марія повторила слова апостолів, що ті, хто увірував у Христа, викуплені від суєтного життя не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною Кров’ю Христа як непорочного та чистого Агнця.
За церковним же переданням вона перебувала в Римі до прибуття туди апостола Павла та ще два роки після відбуття його із Рима після першого суду над ним. Із Рима свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася до Ефеса, де невпинно трудився святий апостол Іоан, який з її слів написав двадцятий розділ свого Євангелія. Там свята закінчила земне життя та була похована.
Її чесні мощі були в IХ столітті перенесені до столиці Візантійської імперії, Константинополя, і покладені в храмі монастиря в ім’я святого Лазаря. У добу Хрестових походів вони були перенесені до Італії та покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини перебуває у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджено храм на її честь.
