Сьогодні – день вшанування Почаївської ікони Божої Матері, яка зберігається у Свято-Успенській Почаївській лаврі, що на Тернопільщині.
Ікона з’явилася в Україні лише 1559 року. Її привіз із Константинополя грецький митрополит Неофіт, який сподівався вимолити допомогу для своєї скривдженої мусульманами Церкви, та передав ікону дворянці Ганні Гостській, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гостського, земського судді, у подяку за дах над головою – жінка прихистила Неофіта у своєму маєтку в селі Орля (нині хутір Вірля Кременецького району).
Отриманий великий дар Гостська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Вони сповістили про це Ганну, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світлі». Але й тоді жінка не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наочно. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила образу дала знати про себе першими чудесами.
Почаївський образ Діви Марії знаменитий численними зціленнями. До нього зверталися навіть повністю зневірені люди – і Богородиця дарувала їм позбавлення від страшних мук. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».
У Ганни Гостської був рідний брат Филип Козинський, сліпий від народження. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до цього образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.
Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Ганна Гостська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям.
Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гостської до Почаївських іноків сталося у першій половині 1597 року. А уже 14 листопада 1597 року Ганна Гостська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будується церква на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.
У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській. Померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти.
У 1674 році один інок, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Коли до монастиря підступили турецькі війська, налякані жителі обителі відслужили перед святинею всеношну та молебень. І на світанку над куполами головного собору Лаври з’явилася сама Небесна Цариця, в супроводі Ангелів і праведників. Вражені вороги почали втікати.
На Успіння 1710 року подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви та покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче та кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть та хворобу.
У 1950 році Богородиця врятувала – до того жінка ледве ходила на милицях, але, доторкнувшись до образу, вона знову змогла вільно пересуватися.
Якось кілька ченців спробували знайти притулок на Волині – і, коли один з них піднявся на вершину пагорба, він побачив там Пречисту Діву. Оточена полум’яним ореолом Небесна Цариця стояла на горі, вказуючи рукою на камінь у себе під ногами. Спершу чоловік злякався та стрімголов втік вниз по схилу, але незабаром перейнявся величчю Божої Матері і разом зі своїм супутником почав уклінно молитися, просячи наставити їх на вірний шлях.
Третім свідком дивовижного бачення виявився пастух, який пас поруч овечу отару. Через деякий час Богородиця зникла – однак на скелі залишився відбиток Її ступні, з якого забило цілюще джерело. Пізніше монахи заснували там новий монастир, до якого сходилися паломники та подвижники. Внизу ікони часто зображується відбиток стопи на скелі, оповитій хмарами — як пам’ять про переказ про явлення Божої Матері на горі Почаївській, де залишився слід її ноги.
Ікона Богородиці «Почаївська» написана олійними фарбами на липовій дошці. Поступово метал потьмянів, і святиню прикрасили перловою ризою. У 1869 році оздоблення ікони знову змінили – тепер вона знаходиться в окладі із золота та самоцвітів, форма якого нагадує восьмиконечну зірку.
До Почаївської ікони Божої Матері звертаються з проханнями про захист будинку від нежданих гостей, заздрісників, злодіїв та грабіжників. А ще вона дарує мир у родині, напоумлює дітей, посилає доброго та вірного супутника життя, попереджає конфлікти подружжя, запобігає проблемам і нещастям, вселяє в серце терпіння, лагідність та розуміння.
Святиня владна не тільки над фізичними недугами – вона лікує й душу, очищаючи її від озлобленості, заздрості, гніву, ліні, інших порочних пристрастей та згубних залежностей. Крім того, молитва перед іконою дозволяє зміцнитися у вірі, позбутися сумнівів, вгамувати тривогу, відчути спокій, умиротворення і радість.
Тому вознесімо молитви до Божої Матері, просячи про Її заступництво та допомогу. Щоб як і колись, коли Божа Матір подала допомогу та визволила Божу обитель від турецької облоги, коли багатотисячне військо намірилося штурмувати Почаїв, обступивши його, так і тепер нехай змилосердиться над усіма нами, подасть здоровʼя нашим захисникам і кожній родині, помилує нашу Україну, дарує нам скору перемогу та справедливий мир утвердить!
