Сьогодні ми вшановуємо Бориса і Гліба, у хрещенні Романа і Давида – святих благовірних князів-страстотерпців, молодших синів святого рівноапостольного великого Київського князя Володимира. Це перші святі, канонізовані як Київською Митрополією, так і Вселенським Патріархатом.
Святі брати народились незадовго до Хрещення Русі, тому їх виховувалися в християнському благочесті. Старший з братів – Борис мав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців та особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис запалав гарячим бажанням наслідувати подвиги угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Святий Гліб з раннього дитинства поділяв прагнення брата присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брати відрізнялися милосердям і добротою, наслідуючи приклад батька, милостивого та чуйного до бідних, хворих і знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав у спадок м. Ростов. Керуючи своїм князівством, він проявив мудрість та лагідність, піклуючись перш за все про насадження православної віри та піклувався про всі верстви населення. Молодий князь прославився також як хоробрий та вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир закликав Бориса до Києва та направив його з військом проти печенігів.
Після смерті рівноапостольного великого князя Володимира, його старший син Святополк, що був у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис у цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, які, ймовірно, злякалися його та втекли у степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина умовляла його піти до Києва та зайняти великокнязівський престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобних чвар, розпустив своє військо:
«Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого від мене, якого мені слід вважати за батька!».
Проте підступний та владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу та війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися та, подібно мученикам перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть.
Вбивці наздогнали його, коли він молився на ранній в недільний день 1015 року у своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету князя та пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса – Георгій Угрин кинувся на захист і негайно був убитий.
Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він почав молитися, а потім звернувся до вбивць: «Підходьте, браття, закінчіть свою службу, і хай буде мир братові Святополку й вам». Тоді один з них підійшов та й пробив його списом.
Слуги Святополка повезли тіло Бориса в Київ, дорогою їм попалися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча й ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгороду та поклали в храмі святителя Василія Великого.
Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його спадку – м. Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про упокоєння батька та лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з вбивцями сталася в гирлі річки Смядини, неподалік від Смоленська.
У 1019 році благовірний князь Київський Ярослав Мудрий, також один з синів рівноапостольного великого князя Володимира, зібрав військо та розбив дружину Святополка. За промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де був убитий святий Борис. Святополк, названий народом Окаянним, втік до Польщі та, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі пристановища.
«З того часу, – пише літописець, – затихла на Русі крамола».
Кров, пролита святими братами задля запобігання міжусобних чвар, з’явилася тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі. Благовірні князі-страстотерпці не тільки прославлені від Бога даром зцілень, але вони – особливі покровителі, заступники і молитвенники Української землі.
Шанування святих Бориса і Гліба почалося дуже рано, незабаром після їх смерті. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим благовірним князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах України.
Благовірний князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі святителя Василія Великого, поряд з мощами святого благовірного князя Бориса. Через деякий час храм цей згорів, мощі ж залишилися неушкоджені, і від них відбувалося багато чудес.
Один варяг неблагоговійно став на могилу святих братів, і раптово вийшло полум’я та обпалило йому ноги. Від мощей святих благовірних князів отримав зцілення кульгавий юнак, син жителя Вишгорода: святі Борис і Гліб з’явилися юнакові уві сні та осінили хрестом хвору ногу. Хлопчик прокинувся від сну та встав абсолютно здоровим. Благовірний князь Ярослав Мудрий побудував на цьому місці кам’яний храм.
За подвиг самозречення та братолюбства Борис і Гліб сподобились прославлення у лику святих, а їхнє пошанування, як жертовно відданих Божому закону любові, поширилося віддавна і триває протягом тисячоліття.
«Чи бачите, браття, як висока покірність старшому братові? Якщо б вони опиралися, то навряд чи б спромоглися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, хто не кориться старшим і за опір їм бувають забиті. Але вони не уподібнюються благодаті, якої удостоїлися ці святі» – Нестор Літописець.
