Сьогодні Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святителя Іоана (Максимовича), архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, чудотворця.
Є святі, про яких читаєш як про далеку історію. А є ті, поруч із якими ніби відчуваєш живу присутність.
Святитель Іоан належить саме до таких. Він жив у ХХ столітті. Пережив революцію, вигнання, війни, поневіряння. Служив у Шанхаї, допомагав сиротам, рятував людей від голоду, підтримував тих, хто втратив дім і надію. Пізніше його архіпастирське служіння продовжилося в Західній Європі та Сан-Франциско.
Його не зробили святим через гучні промови чи високі посади. Люди запам’ятали його тому, що він нікого не минав.
Чужий біль ставав його болем. Чужа біда — його молитвою. Чуже сирітство — його відповідальністю.
Саме так виглядає Євангеліє, коли воно стає способом життя. Можливо, сьогодні Господь не запитує нас, скільки духовних книг ми прочитали. Можливо, Він запитає значно простіше: «Чи став ти для когось відповіддю на його молитву?».
Святитель Іоан показує, що святість починається не з великих подвигів.
Вона починається з відкритого серця, яке не проходить повз людину.
Нехай сьогоднішня пам’ять цього великого святителя стане для кожного з нас нагадуванням: любов до Бога завжди видно в любові до ближнього.
