Сьогодні Православна Церква України вшановує преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських.
Про життя преподобного Антонія Києво-Печерського, Київського, начальника всіх руських ченців, засновника Києво-Печерського монастиря та будівничого церкви Успіння Пресвятої Богородиці розповідає Києво-Печерський Патерик у розділі «Сказання, чому прозвався Печерським монастир», записаному Нестором Літописцем.
Антоній Печерський народився 983 р. у містечку Любечі біля Чернігова та мав ім’я Антип. З молоду відрізняючись благочестям, він вирішив посвятити своє життя Богу та відправився до «країни Грецької» – досяг Царгорода, а потім дійшов до Святої Гори, де обійшов усі монастирі Афонські. Побачивши життя тамтешніх отців, юнак вирішив прийняти чернечий постриг. В одній із обителей Афонських він прийняв постриження під іменем Антоній. Своїм суворим аскетичним життям на Афоні юний чернець здивував навіть старих ченців.
Проживши на Афоні багато років, Антоній повернувся до Києва. Але шукаючи нове місце для усамітнення, подвижник оселився за містом, недалеко від села Берестова, у печері, у в якій недавно перед тим жив у пості та молитві Іларіон, обраний у 1051 р. Київським митрополитом. У печері Антоній за Афонським прикладом проводив час у молитві, посту й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми й незабаром біля нього зібралися ченці (одним із перших прибув преподобний Феодосій). Це і стало початком заснування славетного Києво-Печерського монастиря.
Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони влаштували біля печери маленьку дерев’яну церкву. Преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першим ігуменом цього монастиря преподобного Варлаама, а сам подався до окремої печери, яку викопав на сусідньому пагорбі. Коли ж Варлаам був переведений в монастир святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став єдиноправний йому преподобний Феодосій. Печери одержали згодом назву Ближніх або Антонієвих, а старі печери стали називатися Дальніми або Феодосієвими.
Через князівські усобиці Антоній був змушений деякий час жити в Чернігові, де на Болдиній Горі заснував ще один печерний монастир. Повернувшись до Києва, коли число ченців ще збільшилося, преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Пізніше біля неї був закладений монастир із келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Через те, що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського.
Передбачаючи свою близьку кончину, преподобний Антоній Києво-Печерський попросив пробачення у братії та заповів не набувати його мощі. Пробувши в другій печері своїй 16 років, Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році на 90-му році життя.
Преподобний Феодосій народився у просвіченій християнською вірою благочестивій родині княжого службовця у Василькові. Невдовзі, за повелінням князя, батьки переселилися в м. Курськ. Юнак ріс у премудрості та любові Божій, щодня ходив до храму та з величезною увагою слухав там Божественну літургію. Залюбки читав духовні книги, передусім Святе Євангеліє. Усі дивувалися премудрості й розуму юнака, а він уже тоді почав думати, як постригтися в ченці, юний розум уже був спрямований на пошуки власного спасіння.
Якось до Курська завітали прочани, що йшли до Єрусалиму, і Феодосій умовив їх взяти його із собою. Пізньої ночі розпочався його перший шлях до Святих місць, який, на жаль, був недовгим. За кілька днів мати з меншим сином наздогнала втікача, жорстоко його побила й повернула додому.
У 23 роки, Феодосій залишив Курськ і подався до Києва з твердим наміром стати ченцем. У Києві він довідався про преподобного Антонія та прийшов до його печери. На слізні прохання Феодосія, святий Антоній прийняв його до себе та за короткий час постриг у ченці. Коли після чотирьох років розшуків мати знайшла преподобного Феодосія, він переконав її стати черницею, що вона згодом зробила в монастирі святого Миколая в Києві. Преподобний Феодосій був висвячений у ієродиякони, а потім – в ієромонахи.
Сам преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював у пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви і на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, преподобний Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов’ю до духовної освіти, прагнув прихилити до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту частку монастирських прибутків. Крім того, щосуботи посилав цілий віз хліба ув’язненим.
Після хвороби святий відійшов до Бога 1074 р. Був похований у печері під старим монастирем, яка разом із прилеглими до неї печерами одержала назву Феодосієвих або Дальніх печер.
Згадуючи преподобних Антонія та Феодосія, берімо ж приклад з їхнього життя: будьмо скромними у своїх бажаннях, молімося Господу й надихаймо своїм прикладом ближніх. Адже саме в молитві та смиренному житті знаходимо мудрість: «Прийде гордість, прийде і посоромлення; але зі смиренними – мудрість» (Притч. 11:2).
Із життя цих преподобних отців ми бачимо: вони настільки полюбили Бога, що забули про всі життєві піклування. Вони піклувались передусім про душу, про її спасіння. Великі труднощі та спокуси спіткали цих угодників Божих під час земного життя, але твердою вірою, гарячою любов’ю, упованням на Господа вони перемагали всі підступи лукавого.
