Сьогодні Церква вшановує святителя Еміліана, сповідника, єпископа Кизицького — людину, чия історія через дванадцять століть звучить напрочуд сучасно.
На початку IX століття Візантію знову охопило іконоборство. Імператор Лев V вимагав від єпископів підкоритися його волі у питанні шанування святих ікон.
Святитель Еміліан не погодився. Коли архієреїв викликали до імператорського палацу, він разом з іншими захисниками православного вчення твердо відстоював право Церкви вирішувати питання віри відповідно до її вчення, а не за наказом світської влади.
За вірність своїм переконанням він заплатив свободою. У 815 році святителя відправили у заслання. Близько п’яти років він терпів переслідування та поневіряння, але так і не зрікся православної віри. Близько 820 року святитель Еміліан відійшов до Господа, залишившись у пам’яті Церкви сповідником Христової істини.
Минуло понад дванадцять століть. Імперії зникають. Володарі стають сторінками підручників. А питання, перед яким постав святитель Еміліан, залишається:
що залишається в людини, коли за вірність правді доводиться платити?
У нього залишилася свобода. Не та свобода, яку хтось може подарувати чи відібрати. А внутрішня свобода людини, яка знає, Кому вона довіряє свою совість.
Святитель Еміліан не мав війська. Не мав політичної сили. Не міг скасувати імператорського наказу. Але він міг не дозволити страху змінити те, у що вірив.
І цього виявилося достатньо, щоб сьогодні Церква пам’ятала ім’я сповідника, а не силу того, хто його переслідував.
Для нас це дуже простий та водночас непростий урок: віра перевіряється не тоді, коли за неї нічого не треба віддавати. Вона відкривається у нашому виборі — залишитися з Христом тоді, коли це вимагає мужності.
Святителю отче Еміліане, моли Бога за нас!
